Головне за день

Незважаючи на виснажливі бої, у ворога зберігається достатньо високий військовий потенціал. Для ефективного протистояння українським захисникам потрібно оперувати величезною кількістю вогневих засобів.

Було б добре отримати і омріяні F-16. Це б дозволило українським повітряним силам почуватися більш впевнено. Однак не все так просто. Ці літаки – досить примхливі. Для ефективного виконання бойових завдань потребують особливих умов. Забезпечити їх в Україні – доволі складно.

Про це у програмі «Головне за день» на ТРК «Перший Західний» розповів Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій.

Відеоверсія розмови – тут.

фото: Facebook, CDS.UA

Противника у Бахмуті можна порівняти з мішенню у тирі

– Росіяни часто порівнювали бої за Бахмут зі Сталінградською битвою. Але те, що вони подають як «велику перемогу» може виглядати по-іншому. Як ви оцінюєте ситуацію довкола Бахмута?

– Наш противник відомий тим, що постійно вигадує альтернативні історії. Якщо відштовхуватися від порівнянь з подіями Другої світової війни, то Сталінградська операція задумувалася як другорядна. Головний удар наносився військами під керівництвом маршала Георгія Жукова під В’язьмою. Відтак, успіх під Сталінградом здивував навіть авторів цієї операції.

Але порівнювати ці події із боями за Бахмут – абсолютно некоректно. Ситуація – абсолютно інша. Противник в процесі штурмів зрівняв із землею маленьке місто і тепер, поміж руїн, намагається перейти до оборони. Але це – фізично неможливо. Адже окрім фундаментів там нічого не залишилося.

Командування сил оборони обрало на цьому напрямку цікаву не лінійну тактику, почавши тиснути на противника з флангів. Не думаю, що йдеться про створення кільця оточення, оскільки задіяно замало сил та засобів. Але, по-перше, зменшується тиск на наші логістичні комунікації, по-друге, противник зупинений і не може просуватися в напрямку Часового Яру, по-третє, ми потроху займаємо панівні висоти навколо Бахмута. Це перетворює тих, хто перебуває у місті на мішені в тирі.

І найважливіше, наші дії на Північному напрямку вкрай ускладнюють дії противника на захід від Соледару.

Події в Бєлгороді не пов’язані з планом операції ЗСУ

– У Бєлгородській області два формування «Свобода Росії» і «Російський добровольчий корпус» провели військові дії. На вашу думку, як ці події можуть розвиватися далі?

– Це – внутрішньо російські розбірки. До плану операції Збройних сил України ці дії не мають жодного стосунку. В якості маневру, що відволікає і розпорошує сили противника – непоганий крок. Але з військовим керівництвом України це аж ніяк не пов’язано.

Цікавим розвитком подій може бути вихід до об’єкту Бєлгород-22, де зберігаються ядерні боєприпаси, зокрема тактичні. Зараз, судячи з інформації, що з’являється у публічному просторі, відомо, що російське командування розпочало евакуацію ядерних бойових частин з цього об’єкту в більш безпечне місце.

Фото: DW

Зважаючи на військовий потенціал РФ, нам потрібно дуже багато зброї

– Скільки часу може знадобитися нашим силам оборони, щоб звільнити Україну від окупантів? І яке озброєння для цього потрібне?

– Якщо відштовхуватися від класичних канонів, то в тактичній глибині це – 2,5-3 км від переднього краю. Нормальний темп просування – 100 м/хв. Тобто на подолання тактичної зони оборони потрібно 30 хв. Але враховуючи те, що наш конфлікт дуже суттєво відрізняється від класичних канонів, неможливо сказати як це все буде відбуватися насправді.

Ми не знаємо, що приготувало військове керівництво ЗСУ. Це може бути щось нетривіальне на кшталт вертикального охоплення чи рейдові дії… Ми застосовували їх у 2014 році. Вони були ефективними і через те не сподобалися противнику.

Щодо угруповань противника, лише у Запорізькій області – близько 87 тисяч військовослужбовців, майже 400 танків, 1200 бойових броньованих машин, 760 гармат і мінометів, близько 200 реактивних систем залпового вогню і десь там повинна перебувати ракетна бригада.

Противник досить цікаво будує оборону. Першу лінію обороняють призвані за мобілізацією. Це – піхота часів Першої світової війни, але замість гвинтівки Мосіна-Нагана – автомат Калашникова. Всі більш-менш боєздатні частини, що мають відносно сучасне справне озброєння і бойову техніку, перебувають на другій лінії. Тож можемо припустити, що на Південному напрямку противник обере тактику позиційної глухої лінії оборони за підтримки артилерії та авіації, що надходитиме з Криму та аеродромів в Краснодарському краї.

Фото: Defense Express

До речі, у Криму – близько 100 ударних літаків і 90 ударних вертольотів. Це – також багато. І на це слід зважати.

Виходячи з військового потенціалу противника, для нас дуже важливою є перевага у вогневих засобах. У загальновійськових підрозділах потрібно мати дуже багато автоматичної зброї, крупнокаліберних кулеметів, автоматичних гранатометів, велику кількість протитанкової зброї, переносні зенітно-ракетні комплекси, зенітно-ракетні комплекси малої і середньої дальності для прикриття наших угруповань. Також важливо, аби наша піхота була мобільною, рухливою, здатною просунутися в неочікуваному напрямку на велику глибину. А для цього потрібні бронетранспортери та бойові машини піхоти.

Щоб F-16 були ефективними, потрібно мати F-15 та F-18 Growler і не лише…

– Сподіваємося, що й у небі з’являться винищувачі F-16. Які передумови для їхньої вдалої роботи?

– Винищувачі F-16 – не чарівна паличка. Це досить примхлива машина, що потребує певної якості злітно-посадкових смуг. По-перше, вона повинна бути ідеально чистою (навіть дрібний камінець, засмоктаний у повітрозабірник, зруйнує двигун), по-друге, шасі F-16 мають такий розмір, що колеса можуть потрапляти у щілини між бетонними плитами аеродрому і це швидко виведе їх з ладу.

Застосування F-16 потребує наявності у повітрі літака на кшталт АВАКСу (повітряний пункт управління повітряним рухом). Ці літаки повинні отримувати розвідувальну інформацію, тобто наводитися на цілі. Окрім того, підвісити під винищувач 8 тонн бомб, означало б поховати винищувач і, водночас, не мати повноцінного бомбардувальника. Тож одними F-16 справа не обійдеться.

Також пам’ятаймо, що до цілей чи місць укріплень потрібно доставити величезну кількість боєприпасів. Якщо F-16 зробить на добу 4 вильоти, то доставить до цілі 8 тонн бомб. Аналогічну кількість вибухових речовин, артилерійська батарея із 6 гармат доставляє за 15 хвилин. Тож розуміємо, що з F-16 ударний вогневий засіб – такий собі…

Ще один момент. Щоб забезпечити спокій цих літаків у повітрі, потрібно подавити ворожу систему ППО. А для цього потрібні літаки F-15. Про це ніхто не говорить і я не чув, щоб хтось обіцяв нам їх надати.

Взагалі літаки у повітрі повинні прикриватися колективними засобами електронної протидії. Для цього потрібні літаки F-18 Growler. Про це також ніхто не говорить.

Насправді, це все – дуже складний комплекс заходів. Під ці літаки потрібна зброя, яка відповідає стандартам НАТО, а у нас нічого цього немає.

І ще одне. Винищувачі F-16 потребують особливе пальне. А на чому літаємо ми? На авіаційному гасі? Він аж ніяк до цього не придатний.

Тобто за будь-яким літаком західного виробництва тягнеться логістична складова. Чи готові ми вирішити комплекс цих питань? Я схиляюся до думки, що готові. Ми ж примудрилися вчепити під МіГ-29 ракету HARM. Це – серйозна робота, але ми змогли! Думаю, що й це питання ми здатні вирішити. Тим більше, що F-16 вже злітали зі смуги на аеродромі в Старокостянтинові. Проте це – досить далеко від зони бойових дій. А винищувачі характерні тим, що мають досить маленький бойовий радіус, 400 км. Потрібно мати якісні злітно-посадкові смуги, ближче до районів бойових дій, можливо цивільні аеропорти. Але вони всі перебувають під ракетними ударами противника.

– Можливо ці винищувачі могли б використовувати у більш тилових районах для відбиття російських повітряних атак? Це б звільнило більшу кількість ППО, яка б, своєю чергою, використовувалася для прикриття військ у бойовій зоні?..

– Друга половина вашого твердження – абсолютно слушна. На Бахмутському, Лиманському, Авдіївському, Мар’їнському, Вугледарському напрямках противник активно застосовує ударну авіацію з великих відстаней, використовуючи для цього «плануючі авіабомби». Через обмежені можливості наших зенітно-ракетних комплексів, ми не можемо дотягнутися до цих цілей у повітрі. Але якби ми отримали винищувачі, що можуть обстрілювати цілі на відстані 150-200 км, це б дуже зміцнило ситуацію і прикрило наші угруповання.

У противника – багато проблем, але й немало переваг

– У чому основні проблеми та переваги російської армії?

– Російська пропаганда створила для російського військового керівництва віртуальну реальність. Це ускладнює прийняття суто військових рішень. Вони вірять в одне, а вимушені робити зовсім інше. Доктрина застосування сил РФ відстає від сьогодення, тому застосування військ не є ефективним. Система управління їхніх військ – недосконала. Всі актори, залучені до театру військових дій (добровольчі, козацькі, приватні формування) не інтегровані до системи військового управління. Керувати ними досить проблемно.

Ракетно-авіаційні удари. Чим сильніша наша оборона, тим нижчою є ефективність ворожих атак.

У противника величезні проблеми із засобами рухомості піхоти. Втратити 6 тисяч машин бойової піхоти – питання: «на конях чи пішки?..». Вибір – саме такий…

Комунікації надміру розтягнуті. Подавати резерви з Далекого Сходу, до прикладу у Харківську область, це – 14-18 діб.

У противника недосконала логістика, фактично відсутня тактична медицина. Також – вкрай слабка технічна ланка у тактичних підрозділах.

Фото: росЗМІ

До переваг я б відніс величезний людський ресурс РФ: 27 мільйонів військовозобов’язаних у країні, де 143 мільйони населення. Від Радянського Союзу Росії дісталися величезні запаси озброєнь та боєприпасів. Незважаючи на санкції, оборонно-промисловий комплекс зберігає певні потужності. І основні виробничі потужності розташовані поза зоною ураження Збройними силами України. Також противник має рішучу перевагу у засобах дальнього вогневого ураження (крилаті ракети). У нас цього немає. Противник має перевагу у бойових літаках і вертольотах, насамперед літальних апаратах останніх поколінь. Переважає нас у засобах протиповітряної боротьби. У них є ракети «повітря-повітря». Також противник має достатньо розгалужену систему сил та засобів для проведення інформаційних, психологічних та кібернетичних операцій. Також це – величезне угруповання радіоелектронної боротьби, яке потрібно винищувати фізично.

Скрін з відео: Перший Західний

Розмовляли Ніна Сукач, Стас Гордієнко

Записала Олеся Когутич