Головне за день

Чи змінився Львів за минулий рік? Яким є ставлення мешканців до війни та мобілізації? Наскільки важливими є процеси декомунізації та дерусифікації? Враження військового від міста у різних його аспектах: економічному, політичному, медичному та культурному.

Про це у програмі «Головне за день» на ТРК «Перший Західний» розповів Андрій Соколов, сержант мінометного підрозділу 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, голова профспілки освітян Львівщини.

Відеоверсія розмови – тут.

Скрін з відео: Перший Західний

У кожного має бути розуміння, що триває війна

– Скільки часу ви вже на фронті?

– 24 лютого 2022 року повернувся у бригаду в якій служив раніше. Зараз я – у мінометному підрозділі «вісімдесятки», яка ввесь час перебуває у найгарячіших точках: Ізюмський та Святогірський напрямки, біля Слов’янська, тепер – Бахмутський.

– Що вас найбільше вразило у тиловому Львові? У чому вбачаєте плюси та мінуси?

– За час війни лише двічі побував у Львові. Здивувало те, що місто дуже активно будується. Вважаю, що всі бюджетні та приватні кошти мали б все-таки працювати на фронт. Особливо це стосується якихось великих інфраструктурних проєктів.

У плюсі те, що ворог не зміг зруйнувати комунікації міста. Йому не вдалося вигнати людей в масову еміграцію. На вулицях побачив багато молоді. Це з однієї сторони добре, адже дає наснагу, впевненість, що усе гаразд і ми недаремно воюємо. Однак у кожного має бути розуміння, що триває війна. Потрібно якось корегувати свою публічну поведінку. Тут вже, мабуть, держава недопрацьовує.

Є нарікання на Львів

– Чи довелося вам стикатися з роботою медичної галузі?

– Слава Богу, за цей рік я не перебував на стаціонарному лікуванні. Військова медицина – ургентна, фельдшерська. Йдеться про надання першої допомоги та евакуацію з небезпечної зони. Я задоволений роботою військових медиків. Неодноразово ставав свідком того, як вони рятували життя людей. Наші військові медики – молодці! За необхідності йдуть на «нуль». Завдяки цьому вдається врятувати багато воїнів.

А далі це вже – цивільна медицина. За словами побратимів, які лікувалися в різних містах: у Дніпрі, Черкасах, Харкові та Львові, нарікання є саме на наше місто. До Львова хлопці потрапляють вже на завершальному етапі лікування і, за їхніми враженнями, тут у медперсоналу немає відчуття (на відміну від інших міст), що це захисники з фронту. Маю навіть факти, коли з військового, якому уламком відірвало руку, під час лікування у Львові взяли гроші. Прізвище цього медика може назвати лише поранений. Я був шокований.

Необхідно прийняти низку жорстких законів

– Ви згадали про кошти, які мали б працювати на потреби фронту. На вашу думку, з яких сфер цивільного життя можна було б ще акумулювати фінансові ресурси?

– Я не економіст і зараз зайнятий іншими справами на фронті. Але вважаю, що кошти, які є в бюджетах на усіх рівнях, повинні виділятися лише на найнеобхідніше: забезпечення першочергової інфраструктури. Решта – на наближення нашої перемоги. Якщо дорога, то зараз цілком вистачить і ямкового ремонту. Можна потерпіти, а не робити так, наче війни немає. І це стосується будь-якої сфери.

Щодо медицини, то туди якраз потрібно направляти кошти. Тим більше, що зараз із цим допомагає багато країн, міжнародних організацій. Маємо це використати. Був подивований змінами, що відбуваються в лікарні на вул. І.Миколайчука: масштабні ремонтні роботи, встановлення нового обладнання. І це – добре.

А виділяти гроші на розваги, капітальні ремонти, величезні пенсії та зарплати для чиновників – абсолютно неправильно. Певною мірою навіть аморально.

Представники влади, Верховна Рада України під час воєнного стану мали б прийняти жорсткі закони, спрямовані проти корупції та фінансових зловживань. Ми не можемо вводити смертну кару, однак до довічного ув’язнення за такі злочини під час війни потрібно засуджувати. Має бути якась «поліція моралі», яка б направляла людей. Звісно, ресторани, кафе та інші заклади повинні працювати, однак має зберігатися розуміння того, в який час ми живемо.

Багато воїнів, особливо молодих, які отримали психологічні травми, коли виносили побратимів з поля бою, повертаючись у цивільне життя бачать, як тут гуляють, включають російський музон і одразу зриваються. Адже війна йде не просто за території, а за виживання нації. Якщо хтось цього не бачить, має бути механізм, що змусить його це зрозуміти.

Скрін з відео: Перший Західний

– Юрист Андрій Соколов знає, яким має бути цей механізм?

– Як я вже говорив, Верховна Рада України має прийняти низку законодавчих актів, які б посилили відповідальність за аморальну поведінку, корупцію та ухилення від служби. Бо зараз багато юристів дають рекомендації, як уникнути мобілізації. Тобто процедуру вони ставлять вище конституційного обов’язку. Якщо неправильно вручили повістку, то роблять скандал. А як тоді бути із захистом Батьківщини?!

Це питання давно слід вирішити, щоб не підставляти ті ж військкомати. Необхідно зобов’язати усіх чоловіків відповідного віку зареєструватися у військкоматах. А того, хто не приходить, вважати ухилянтом. І тоді ні за ким не потрібно буде бігати.

Не усіх же відразу заберуть до армії, а дадуть документ, який чоловік зможе показати, коли його зупинять на вулиці. Погодьтеся, ганебно спостерігати, як ухилянти втікають. Чого ж ти біжиш?.. Хіба ти не громадянин України?!

Кожен радянський пам’ятник – чорна мітка

– Щодо декомунізації так само кажуть: «Головне – процедура». Як ви реагуєте на радянські та російські пам’ятники?

– Я – активіст націоналістичних організацій з 1989 року. У 1990-му ми робили рейди, знищуючи пам’ятники Леніну та комсомолу. Розуміли, що кожен такий пам’ятник – чорна мітка. Це ненормально, коли люди звикають до пам’ятників патологічним вбивцям. А коли усім байдуже, то й суспільна мораль така.

Який може бути патріотизм, якщо наші вулиці досі названо іменами комуністичних ідолів, коли все пов’язано з російською культурою?.. Логічно, що на такі землі приходить ворог. Він вважає їх своїми, адже тут розмовляють «па русскі».

Ті, хто на фронті стараються більше розмовляти українською

– А якою мовою здебільшого розмовляють на фронті?

– Ця проблема не така, як її змальовують популісти. Наша 80-та окрема десантно-штурмова бригада дислокується у Львові, тож більшість хлопців – із заходу України. Хоча зараз у нас вже є бійці з усієї України, бо йде ротація. Офіцери здебільшого розмовляють українською, принаймні у спілкуванні з підлеглими. Хоча трапляються і російськомовні. На фронті це – проблема.Мав кілька неприємних розмов і навіть конфліктів щодо цього. До прикладу, ситуація: Бахмут. Ніч. Далі, аніж 5 метрів нічого не видно. Займаємо оборону у приватному секторі, поблизу будинків. Знаємо свою лінію оборони. В приціл нічного бачення зауважую силует і чую російську мову.Як реагувати?.. Хто йде?.. Навіть якщо він має нашу пов’язку, «вагнерівець» теж може її мати. Поряд з нами була Київська тероборона. Кажуть: «Рєбята, рєбята, ми – свої». Добре, що розібралися. Я потім казав їм: «Звідки я мав знати, що ви – свої, якщо розмовляєте російською?».

Але розуміння цієї проблеми є. Відтак ті, хто на фронті стараються більше розмовляти українською.

Скрін з відео: Перший Західний

Це – політичний витвір, який поважає лише силу

– Ви місцевих цим прикладом не переконували?

– Якщо дискусія спокійна, то можна навести цей аргумент. Але у побуті це не працює: «Ви зі Львова? Тоді вам легко говорити. Спробували б ви пожити в Донецьку, Луганську чи Одесі і залишитися україномовним…». У цьому дещо є, але це – правда для лінивих. Річ у тім, що часто українське сприймається як щось меншовартісне, навіть серед тих, котрі вважають себе патріотами.

– Теперішні наші вороги це – прямі спадкоємці отих радянських, що від 1945 року називають себе переможцями?

– Це – абсолютно інший світ. Вони вірять в той абсурд, який несуть. Переконані, що саме вони перемогли у Другій світовій війні. Для них це вже ідеологія, національна ідея.

У нас є національний одяг, національні пісні, а у них – «бальшая пабєда». Їх не переконаєш. Росіяни це навіть не субетнос, це – політичний витвір, який поважає лише силу. Заклик до логіки вони сприймають, як слабкість. Розуміють тільки силу. Цестосується і проросійського населення на Донеччині. У нас було багато ексцесів з ними. Щойно починаємо з ними панькатися – нахабніють. Але достатньо пригрозити – діє відразу. Розмови про те, що рф напала на Україну, а ми лише захищаємо свою землю, абсолютно не діють.

– Тоді щодо ворога існує єдиний метод: озброєння і сила?

– І тільки так. Бачив інтерв’ю секретаря РНБО Олексія Данілова. Зокрема журналістка запитала чи пробували достукатися до людей, котрі живуть у східних регіонах. На це Данілов (луганчанин) відповів з подивом: «Ми пробували достукатися? Після того, що сталося?!. Це або вони нехай живуть за нашими правилами, або «До побачення!». Кордон відкритий. Вибирайте куди йти».

Жодних загравань! Ми дали Донбасу реальну автономію, більшу, аніж мав Крим. Телебачення, ЗМІ, поліція – усе було їхнє. Вони створили собі совдепію. І що з того вийшло? Це саме їхня еліта і закликала в Україну ворога! Вони зробили усе для того, щоб рф знищила Донбас. Він вже не буде таким, як раніше. Поки поряд рф, необхідно лише відновити найважливіші комунікації, розвивати сільське господарство, переробну галузь. І все. Промисловість слід відбудовувати подалі від кордонів з росією.

Для виборів політики «по повній» використовуватимуть війну

– Політики говорять про вибори. Що ви думаєте з цього приводу?

– Вони завжди будуть говорити про вибори і «по повній програмі» використовуватимуть саме війну. У списки політиків обов’язково включать кількох ветеранів і будуть на них піаритися. Можливо це звучить цинічно, але це – правда. Поки суспільство не виробить внутрішній фільтр. Але так, як це відбувалося раніше, вже не буде. Відбулась певна зміна еліт. Тож в України з’явилася інша перспектива.

Скрін з відео: Перший Західний

Записала Наталка Сохан