Головне за день

Військові аналітики Інституту вивчення війни (ISW) вважають, що хоча українська операція в Курській області має вплив на російських військових на оперативному рівні, вона не змінила стратегічне мислення очільника Росії Володимира Путіна. Він вважає, що Росія може повільно поглинути Україну шляхом поступового наступу і що Росія може досягти своїх цілей шляхом війни на виснаження проти українських сил.

Тож чи буде продовження Курської операції і яким, що відбувається на Покровському напрямку та які зміни до ядерної доктрини РФ слід очікувати – у програмі Головне за день на ТРК «Перший Західний» військовий експерт Інституту євроатлантичного співробітництва Ігор Козій.

Відеоверсія розмови – тут.

«Перегиби «славнозвісної» української кадрової політики»

– Триває тиск росіян на Покровському, Торецькому напрямках та біля Часового Яру. Професор оборонних досліджень Королівського коледжу Лондона Майкл Кларк для видання The Times заявив,  що в разі захоплення Покровська та окупації Часового Яру росіяни використають це, для розгортання плацдармів для захоплення решти Донбасу і будуть загрожувати Дніпропетровській області. Чи можливий такий сценарій?

– Це не нова проблема. Це абсолютно планові дії, які РФ пробує впроваджувати з початку вторгнення, хоче вийти на адміністративні кордони Донецької  та Луганської областей. А також, за можливості, і інших, які вона внесла у свою конституцію.

Чи є у нас сили протистояти цьому? Це питання наразі риторичне, бо у нас зараз чомусь більше підіймають питання, що людський ресурс у ЗСУ має обмежуватися віком 50 років. Відповідна петиція набрала необхідну кількість голосів, і її тепер має розглянути президент.

– Яке ваше ставлення до цього?

– Однозначно негативне. По-перше, продуктивний вік людини збільшується. Знаю, офіцерів, яким 70 років і вони очолюють у Львові відповідні військові заклади. Чи таких же представників в Офісі Президента, правда уже в іншому статусі.

Чи потрібна людина у 60 років у ЗСУ? Якщо візьмемо частини головного забезпечення, штаби, які далеко від лінії фронту, то там у нас люди, яким 45-40 років, їм саме час бути на фронті. Натомість ми призиваємо людей 58-60 і замість того, щоб їх поставити на посаду, відповідно до фізичної підготовки, пробуємо гнати їх на передову.  Це перегиби «славнозвісної» української кадрової політики.

Тому, коли кажемо про Покровський напрямок, то впираємось, в першу чергу, в ресурс. А звідки його візьмемо, коли хочемо зменшити призивний вік. Зараз активно цим питанням пробують маніпулювати політики, а усе через те, що у нас немає відповідного законодавства, яке б відповідало стандартам країн НАТО або Європейського Союзу.

«Військові ніколи не оперують словом ймовірно»

–  Якщо повернутися до подій на лінії бойового зіткнення, то аналітики Інституту вивчення війни (ISW) вказують, що РФ, ймовірно, передислокувала підрозділи з Покровського напрямку на Курщину. Їх кількість невелика, і на бойових діях біля Покровська це поки що не позначилося. То план України відтягнути сили ворога з фронту частково вдався?

– Військові ніколи не оперують словом ймовірно. Давайте від цього відходити. Так, одним  із задумів цієї Курської операції було відтягнення певних сил ворога. Питання тільки в тому, наскільки українські військові зараз отримують ті ресурси, які їм необхідні, щоб успішно продовжувати цю операцію.

Слава Богу, що ми почали випускати засоби дальнього враження до трьох тисяч кілометрів. Однак, чи зможемо ми розвинути усі ці речі до промислових масштабів.

– Президент Зеленський повідомляв про розробки балістичних ракет та далекобійного дрона-ракети «Паляниці». Як вважаєте, чи можуть ці розробки на даному етапі замінити ту зброю, яку нам Захід не надає, або надає з обмеженнями?

– Ніколи не ставив під сумнів здатність наших інженерів, особливо молодого покоління, яке розуміється на всіх цих сучасних тонкощах. Однак скептично ставлюсь до, начебто, нового, а фактично радянського менеджменту, який сьогодні бачимо в системі Уряду чи в інших структурах. Там не здатні проводити кадрову політику, яка би відповідала сучасним вимогам.

Тож маємо дисбаланс: з одного боку талановиті інженери, розробники, з іншого – непродуктивна робота державного менеджменту. І це велика проблема.

«Вихід у тил угруповання РФ»

– Якщо повернутися до подій на Курщині, то дивує реакція Росії. Йдеться про ігнорування українських підрозділів і скеровування туди лише солдатів строкової служби або якихось відокремлених підрозділів…

– Мене це не здивувало. Це уже не перший перехід кордону ЗСУ і ще тоді була зрозуміла реакція військового керівництва Росії.

Але є ще більш рішучі кроки, які, на мій погляд, можна і треба виконати. Зараз Росія стала заложницею того, що вважала, що Захід повністю впливає на Збройні сили України. Грає за правилами Путіна і боїться нагнітати агресію. А тут кардинальне, не шаблонне рішення України призвело до прориву у Курській області.  Дай Боже, щоб ми зайшли і в Бєлгородську, Брянську області. І зробили вихід у тил угрупованню військ РФ, які зараз у Донецькій та Луганській областях.

Але для цього треба мати ресурси. Тож ми знову впираємося в діяльність Кабінету міністру України і Міністерства оборони.

«Україні теж треба переглянути ядерну стратегію»

– Навіть захід на територію РФ не став тією «червоною лінією» Путіна, якою він лякав увесь світ. Зараз заступник міністра закордонних справ РФ Сергій Рябков заявив, що Росія взялась переглядати свою ядерну доктрину. Зараз у цьому документі є норма, що РФ може застосувати ядерку у випадку, коли під загрозу поставлене існування держави. Як можуть змінити цей документ?

– Не готовий сказати, які це будуть зміни. Однозначно, в основу буде ставитися таке використання, яке має вплинути на представників Заходу у Берліні, Парижі чи Лондоні. Але я думаю, що і нам треба переглянути ядерну стратегію і заявити про це публічно.

З іншого боку, вибачте, у нас війни немає, а спеціальна військова операція. Якщо в рамках СВО хтось не туди зайшов, то це ж не війна. Росіяни кажуть, що борються з нацизмом, а ми їм допомагаємо це робити на території РФ.

Тут треба бути трошки з почуттям гумору, аби відчути всю «серйозність» заяв заступника міністра. Уже б краще Медвєдєва витягнули, було б цікавіше.

– Коментуючи ситуацію в Курській області, Путін старанно уникає всього, що пов’язано з війною. Він не назвав це навіть вторгненням. Для нього це просто якась провокація, а українські військові, які зайшли туди, – бандити…

– Уникає, бо всі і так зрозуміли, що він агресор. Навіщо зайвий раз це підсилювати перед власним народом, ще хтось щось не те зрозуміє.

Та я не бачу у цьому проблеми. Існує лише одна – це ресурси. Ми повинні збільшувати потужність оборонно-промислового комплексу. Зобов’язані, бо іншого виходу у нас не має. Мусимо відходити від старих радянських підходів щодо кадрової політики. Маємо розуміти, що кожна людина має свої фізичні спроможності,  однак призовний вік, який передбачений законодавством, на мій погляд, має зберегтися, як би це не було прикро для когось.

Зменшення призовного віку: треба говорити про це з суспільством

– А як щодо нижньої межі? Відбулося зниження призовного віку, але на думку військових експертів та й самих військових, він має бути 20 років. Як ставитеся до такої перспективи?

– Я би радив знизити до 21-го. Саме тоді громадянин стає свідомим і має отримувати паспорт. Такий вік зазначається навіть у Сполучених Штатах Америки.

Маємо читати Конституцію і розуміти, хто є громадянами України. Підкреслюю це, бо не просто так зараз піднімають дуже непопулярну тему щодо призову до ЗСУ жінок; Ізраїль завдяки цьому виживає.

Однак не готовий сказати, чи виправданий був би вік призову 16 років, як про це говорять деякі військові. Зараз бачимо швидше дорослішання дітей, проте це питання до педагогів, науковців, які повинні сказати, який вік є оптимальним. Також це питання потрібно обговорювати і з суспільством.

Розмовляв Віктор Біщук