Головне за день

2023 став роком невдач для росіян на морі і основних здобутків України, які вона там отримала. Президент Зеленський перемогу у Чорному морі над ворожим флотом назвав однією з ключових для нас, як для держави. Чого нам вдалося досягнути за два роки вторгнення саме в акваторії Чорного моря, якою є ситуація в Криму, що донедавна слугував основною базою чорноморського флоту Росії та де в Криму розташовується ворожа авіація – у програмі Головне за день на ТРК «Перший Західний» капітан першого рангу запасу ВМС України, керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія 21» Павло Лакійчук.

Відеоверсія розмови – тут.

Початок кінця російського домінування в українській частині Чорного моря

– Наскільки вагомими є українські здобутки у Чорному морі?

– Підвалини нашої тактичної перемоги на морі були закладені у перші дні цієї великої війни. Нагадаю, війна на морі розпочалася раніше, ніж ракетно-бомбові удари 24 лютого 2022. Ще з осені 2021 росіяни блокували північно-західну частину Чорного моря під вигаданим приводом проведення навчань. Є таке поняття, як закриття районів для цивільного судноплавства. Це робиться, аби цивільні судна не потрапили в райони проведення навчань, в яких по них випадково міг би бути завданий удар. Росіяни це довели до абсурду і заблокували усе наше море.

Саме тоді і розпочалася блокада українського Чорного моря та портів. Росіяни готувалися висадити великий морський десант на Одеському напрямку, як вони це зробили в Гостомелі, намагаючись захопити Київ. У морській операції  брали участь усі російські кораблі, які перебували у Чорному морі, та на ворога полетіли «Нептуни» і вони злякалися. Тож, власне кажучи, з цього й почався початок кінця російського домінування у північно-західній частині Чорного моря. Це, звісно, був перший маленький крок, але з них і складається великий шлях до перемоги.

Потім був крейсер «Москва», після нього – вигнання росіян з інфраструктури «Чорноморнафтогазу», згодом удари по їхніх об’єктах: аеродромній мережі на заході Криму, а зрештою, і по головній військово-морській базі у Севастополі. «Прилетіло» по штабу та командному пункту чорноморського флоту РФ і заводах, це й змусило ворога втікати.

До цього ще можна додати й те, що намагаючись блокувати морський трафік з наших портів до Босфору, росіяни виставляли там свої патрульні і розвідувальні кораблі. І хоча ми там жодного корабля ще повністю не потопили, але, щонайменше, чотири одиниці флоту РФ зазнали критичних уражень.

Для військового флоту у Новоросійську місця немає

– Внаслідок наших влучень флот РФ перебрався до Новоросійська. Що зараз відбувається з їх флотом, який за кількістю кораблів вже можна назвати флотилією?

– Хочу повернутися до подій 20 лютого 2014 року, коли почалася інтервенція ворога в Криму. Багато хто казав, що Севастополь, як головна база чорноморського флоту РФ, звідти проєктувала загрозу на увесь Чорноморський регіон. Це не зовсім так. Насправді, окупований росіянами Крим загрожував саме Україні, хоча росіяни мали плани й на дещо більше. Вважається, хто контролює Босфор – той має вплив і на Чорноморське плато і є господарем Чорного моря. Росіяни думали, що вони відіб’ють Босфор і у цьому була їхня помилка.

Що ж стосується Криму і Новоросійська, то слід розуміти, що Новоросійськ – це великий цивільний порт РФ, морські ворота у Чорному морі. І розташовувати там військові кораблі росіяни не планували, адже у них був договір з Україною щодо Севастополя. Росіяни не давали нам розвивати там свою портову інфраструктуру, максимально цьому перешкоджали, а свою торгову інфраструктуру розбудовували в Новоросійську. В РФ вже тоді були переконані, що, зрештою, заберуть Крим собі. Однак, коли українські дрони та ракети полетіли по Криму, то з’ясувалося, що росіянам таки потрібно втікати у Новоросійськ. А там місця немає.

У 2014 році, захопивши Севастополь, Керч та Феодосію, росіяни, замість того щоб розосередити ремонту базу, вирішили, що севастопольський «Сєвморзавод» буде головним підприємством з ремонту флоту. І тільки, коли почало «прилітати», росіяни задумалися, куди утікати. Така вийшла у них дуже проблемна ситуація, пастка для московських щурів.

По авіації РФ на західному узбережжі постійно наносяться наші удари

– Крим це ще й військові об’єкти, яких проєкт «Крим. Реалії» нарахував на півострові 232. Це, зокрема, і російські аеродроми. Про яку авіаційну потужність ворога там можемо говорити?

– Невеличка ремарка – нам байдуже, де російський флот потоне – в Севастополі чи в Новоросійську. Головне, що ми змогли відігнати його від наших берегів і забезпечити транспортне сполучення України, експорт і імпорт морем, який складає майже 72-80% усього нашого сполучення з закордоном. Це дуже велика перемога.

Що стосується Криму, Севастополя і російських військових об’єктів там, то їх за 8 років, ще до початку широкомасштабного вторгнення, росіяни натикали їх багато. У них спочатку була ідея відновити усю інфраструктуру срср в Криму до 1991 року. Згодом, вона трансформувалася з урахуванням їхньогонападу на Україну і вони почали переміщати сили і засоби на північ і захід півострова. До слова, «Крим. Реалії» провели там значну роботу і вона ще триває. На півострові є, щонайменше, ще сотні три або й більше важливих об’єктів, тож усе ще в процесі.

Що ж до переміщення об’єктів ближче до кордону з неокупованою Україною – це Джанкой, Армянськ, Перекопські вали, що є ближніми тилами південного угруповання сил противника, які їх живлять. Там розташовані і аеродроми тактичної авіації, залізничні вузли і бази зберігання, де росіяни назбирали купи старезних танків та артилерії на початок наступу. Майже усе це поперло на Запоріжжя і Мелітополь. Авіацію, яка там базувалася, – морську і космічних сил та їхні аеродроми росіяни перемістили на західне узбережжя. Це, зокрема, і «славнозвісна» Новофедорівка, куди постійно наносяться наші удари. Саме там базується полк морської бомбардувальної авіації, який б’є по наших приморських містах. У Севастополі і Бельбеку базуються літаки РФ винищувального прикриття, які намагаються контролювати повітряний простір над усім Чорним морем, але їм і туди від нас дістається.

Розмовляли Стас Гордієнко, Ніна Сукач

Записала Наталка Сохан