«Збиття Су-30 – тут унікально все». Тимочко про Курську операцію, ситуацію на фронті та навіщо Путіну «перемир’я»
- Сьогодні 16:15
Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський заявив, що Курська операція, яка триває дев’ять місяців, досягла більшості поставлених цілей. За його словами, завдяки активним діям наших військовослужбовців у Курському регіоні вдалося не допустити наступальної кампанії ворога в Сумській та Харківській областях, а буферна зона, яку сили оборони України створили в прикордонних регіонах, залишається актуальною і зараз.
Чи справді Курська операція досягла більшості цілей, що означає пошук Кадировим наступника, чому і ЗСУ, і армія РФ переходять від маневрених малих груп до укрупнення підрозділів, чого очікувати після 10 травня та у чому унікальність збиття одразу двох Су-30 над Чорним морем – у програмі «Головне за день» на ТРК «Перший Західний» голова Ради резервістів Сухопутних військ ЗСУ Іван Тимочко.
Відеоверсія розмови – тут.
«Ворог був змушений відкласти наступ на Сумщину»
– Головком Сирський заявив, що ЗСУ впродовж дев’яти місяців досягли більшості цілей завдяки Курській операції, яка ще триває. Тим часом в нас оголосили примусову евакуацію з кількох населених пунктів Сумської області. Як корелюються ці дві інформації?
– Це начальник російського генштабу Герасимов любить звітувати, що вони вже всіх перемогли на Курщині, хоча бойові дії там тривають. В Україні військові операції розглядають виключно в цьому контексті. Тоді як у РФ, перш за все, як політичне досягнення. Тому і жертви, тому і передчасні заяви…
Наголошую, Сирський заявив, що ми досягли Курською операцією більшості цілей. Крім тих, які озвучив головком, можемо відзначити, що саме після її проведення Україна від США отримала дозвіл на завдання ударів їхньою зброєю углиб Росії. Також ми здобули досвід проведення військових операцій на території противника. І якщо, скажімо, під час бунту Пригожина всі побачили, що населення Росії особливо не підтримує Путіна і лояльне до бунтівників, то з Курською операцією стало зрозуміло, що місцеві зовсім не готові до протестів чи якихось партизанських дій, якщо на їхню територію заходить противник. Це показало, що є російське населення, а є – силовики.
Ще один момент у тім, що противник після наступальної кампанії на Вовчанськ, планував розширити лінію фронту на Сумську область. Однак через наш захід на Курщину, був змушений відкласти цю операцію. Хоча певні напрацювання, досвід вони мали, згадаймо одним з напрямків наступу росіян на початку широкомасштабного вторгнення був захід на Сумщину і далі до центральних регіонів України.
Так, зараз на Суджацькому напрямку нашим військам довелося відійти, але ми і не визначали цю територію як свою чи окуповану, а виключно як поле бою. Усе залежить від тих цілей, які переслідуються, а зараз наші дії тривають на тому ж Суджацькому напрямку і на Тьоткінському – це Курщина. Нам вдалося розтягнути лінію фронту, але уже на території Росії, в Бєлгородській області. Це ті сили, які сковують розгортання оперативних чи стратегічних операцій ворога.
– Іншими словами, ми завдяки цим операціям відтягуємо ворога з інших напрямків і активних ділянок фронту…
– Курщина змусила Путіна визнати, що вони самі не змогли з нами справитися. І те, що Північна Корея воює проти України, теж матиме наслідки у майбутньому. Тоді у росіян була дилема, куди залучати резерви: перекидати на Курщину чи підсилювати їхні підрозділи в районі Покровська.
«Зараз в Ічкерії все внутрішньо розхитано»
– В контексті Пригожина згадалася інформація оприлюднена ЗМІ, що в Кадирова погіршилося здоров’я і він уже готує заміну. Це може якось вплинути на хід бойових дій?
– Більше на дестабілізацію в межах самої Росії. Зокрема, крайній конфлікт у Махачкалі, де вбили трьох поліцейських. Пригадуємо масштабні бунти в Дагестані, коли там шукали євреїв і блокували аеропорт. Особливо рейтинг довіри чи страху в РФ у кадирівців підірвався на Курщині, коли вони шукали наших військових і ніяк не могли знайти.
Також можемо вже говорити, що в Ічкерії конфліктують два клани: Кадирова і Алладінова. Також Дагестан достатньо налаштований агресивно проти Чечні та Кадирова. Цікавий момент ще у тім, що з Ічкерії зараз росіяни прибрали системи протиповітряної оборони і перекинули їх під Москву. Хоча пам’ятаємо, як випрошував Кадиров ті системи, зокрема, щоб захистити сві й інститут спецназу.
Питання хвороби Кадирова піднімається час від часу, але тепер йому вже не вдається це заглушити. Готує наступником свого сина Адама, якого зараз завішують медалями, як фантиками, однак не факт, що він отримає благословіння від Путіна. Те, що його колись привозили до диктатора РФ і той з ним ручкався, уже нічого не значить. Це було раніше, коли Кадиров мав реальний вплив і його хотіли застосувати на противагу Пригожину і для контролю населення на Кавказі.
Зараз в Ічкерії все внутрішньо розхитано, особливо враховуючи, скільки звідтам делегацій гласних, негласних їде до Путіна і до його радників.
«Малі бойові групи себе не виправдали»
– Зміна керівництва чи внутрішні конфлікти в Ічкерії може зіграти нам на руку. Повернемося до внутрішніх питань. Раніше ми говорили про маневрену війну і про важливість сильних, але малих підрозділів. Та зараз спостерігаємо на фронті укрупнення сил у росіян – що змінилося?
– Це двостороння реакція. Малі групи діяли, коли було порівняно мало російських військ в Україні. Розрахунок був на те, що вони зуміють швидко взяти під контроль центри прийняття рішень, військові об’єкти/об’єкти інфраструктури, змінити уряд і дальше вже проводити зачистки. Це не вдалося.
На момент, коли заходив противник, у нас в бойових діях було задіяно менше військових, аніж у росіян. Зокрема, в межах 50 000-60 000, які знаходились на сході, а загалом – 200 000. А потім наша армія різко зросла до 500 000, а зараз можемо говорити в межах мільйона. Тоді як у противника армія зросла до 2 млн 200 тисяч. Це призвело до того, що у них пішов процес накопичення військ, техніки.
Також утворилися сталі лінії фронту, не такі динамічні, як на початку війни. Війська почали поступово зав’язати в локальних боях, все більше застосовується артилерія, піхотні з’єднання. Маємо активну лінію фронту майже 1000 км і потенційну – 1500.
Окрім того,фронт стає автоматично ешелонованим. Аж до стратегічних, оперативних глибин. І кожна з них виконує своє завдання.
«Присутність Путіна – це вже загроза»
– На що сподівався Путін, пропонуючи нам своє так зване «перемир’я»?
– Нагадаю, президент Зеленський заявив, що Україна не може гарантувати жодної безпеки в Росії і нехай ті, хто туди приїде сподіваються лише на Путіна. Присутність російського диктатора – це вже загроза. Нікому не відомо, що йому зайде в голову; знаємо, скільки росіян і не тільки загинуло за дуже загадкових обставин. Путін може багато чого озвучувати, він раніше заявляв, що йому потрібна вся Україна, оголошував Великоднє «перемир’я», яке таким не стало.
У нього було сподівання, що на 9 травня він зможе залучити велику кількість іноземних делегацій і заручитися їхньою підтримкою. А для підстраховки думав, що ми погодимося на його хитрощі з «перемир’ям». Тепер росіяни підтягують велику кількість систем протиповітряної оборони до Москви, в тому числі і зі фронту. Пригадуємо, як у 2022-2023 роках вони вирубували ліси навколо своєї столиці, аби сформувати майданчики для ППО. Навіть на дах Москва-Сіті витягали ТОРи. Але тоді вони ще мали запас ППО. За рік вони втратили сотні одиниць цих систем, а випускати нові усе важче.
«Боротьба з повітряними цілями – це другорядне завдання»
– Українські військові заявили, що вперше в історії збили морським дроном два російських Су-30. Наскільки це круто для військової історії не лише України, а взагалі світової?
– Повертаючись до теми парадів, згадалося, що українські військові пройшли в Британії і навіть королівська сім’я вітала їх. У монархічних країнах це вважається великим актом поваги.
Щодо збиття Су-30, то тут унікально все. Перш за все, безпілотний апарат збив пілотований. «Брандер» (судно в епоху вітрильного флоту, навантажене горючими та вибуховими речовинами, призначене для спалення ворожих кораблів) або як ми його називаємо «малюк» має базові задачі знищення бонових загороджень і кораблів, або в портах інфраструктури. Боротьба з повітряними цілями – це його другорядне завдання.
Унікальність ще й у тім, що пілотовані апарати – оператори приймають рішення трішечки з запізненнями – зуміли збити два літаки Су-30. Це при тому, що авіоніка літака дозволяє приймати швидкі рішення і плюс безпосередньо пілот в нон-стоп режимі усе бачить.
Якщо говоримо, що вартість українських «брандерів» в межах 300 тисяч, тоді як Су-30 – це 40-50 млн доларів.
Розмовляла Ярина Капітан
