Головне за день

На горі Лисівка у Винниках археологи знайшли фрагмент оборонної споруди часів енеоліту, якій близько трьох з половиною тисяч років до нашої ери. Хто її збудував, якими є характерні риси господарювання представників цієї культури, у чому значимість цього археологічного відкриття – керівник експедиції, науковий співробітник відділу археології Інституту Андрій Гавінський.

Частокіл був частиною оборонного комплексу

– Пане Андрію, що саме за оборонну споруду ви знайшли?

– Залишки дерев’яної стіни, на нашу думку, це була міцна, неприступна огорожа заввишки близько трьох метрів. Спершу будівничими цієї стіни був викопаний ровик шириною 30 см й глибиною до 50 см з прямими стінками та рівним дном, що свідчить про наявність спеціальних інструментів у них вже тоді. У траншеї, поруч один одного, вбиті колоди із загостреними кінцями, сліди яких чітко простежуються на повздовжньому перетині ровика.

В окремих випадках колоди були діаметрами більшими за 30 см і тому вбивалися у «фундамент», від чого по його краях яскраво простежуються круглі сліди від стовпів. Зовні частокіл був обліплений глиною, що ущільнювало паркан, про це свідчить виявлене поруч цього об’єкту скупчення глиняної обмазки товщиною 10 см, перемішаної з великою кількістю дрібного деревного вугілля. Майбутні наші дослідження будуть зосереджені на пошуках другої лінії частоколу, яка зафіксована на плані геомагнітного сканування, за кілька метрів.

– Тобто, цей частокіл був у ті часи надійним захистом?

– Не тільки частокіл – він був лише частиною оборонного комплексу. Люди, які населяли ці території, забезпечили себе додатковими штучними укріпленнями. Так, із доступної західної сторони поселення, розташованого на горбі, був викопаний рів, візуальні контури якого простежуються й сьогодні.

Він був закладений у місці, де рівна площина гори різко понижується до наступної тераси. Таким чином, враховуючи глибину рову в 1 метр, було отримано перепад висоти на підступах до селища в 1,5–2 м. От якраз знайдена лінія частоколу, що паралельно проходила над цим дугоподібним ровом, і була додатковим захистом поселення.

«Винники – пограниччя двох культур»

– А хто саме і для захисту від кого облаштував ці оборонні споруди?

– Ось тут якраз найцікавіше. Віднайдене нами укріплене поселення доби енеоліту є одним із трьох найдавніших на заході України. Відомими є трипільські укріплені городища на територіях Румунії, Молдови та України. Особливістю нової знахідки є те, що вона створена будівничими – представниками не трипільської, а лійчастої культури, це перше знайдене нами оборонне поселення цієї культури, а територія Винник є пограниччям цих двох культур.

Культура лійчастого посуду(класифікована науковцями за формою глиняних посудин у вигляді лійок, які виготовляли ці люди) є однією з найбільших європейських спільнот IV тис. до н. е., що жила на територіях нинішньої Польщі та частини Західної України, а її південно-східна межа проходила верхів’ями Дніста і Західного Бугу в межах сучасних Львівської та Волинської областей.На шляху подальшого просування цієї спільноти з заходу (від верхів’я Вісли) на схід стояла більш могутня трипільська культура з її потужними городищами і величезними містами. Тут вона і зупинилася на порубіжжі західних і південно-східних культур. Переважна частина відомих нам поселень культури лійчастого посуду в цьому регіоні локалізується на височинах, які часто називаються горами.

Тож і наші гори Лисівка та Жупан уВинниках унікальні тим, що тут в лісі між шарами ґрунту законсервовано чимало пам’яток. Тут знайдено чимало артефактів, які свідчать, що культура лійчастого посуду межувала тут з трипільською: посуд, зокрема характерні глечики, вінця яких виготовлені у вигляді лійки, ткацька майстерня, будинки.

Селище у Винниках займає видовжене, трикутноподібне пасмо гори Лисівка, висотою 321 м над рівнем моря і є домінуючим пунктом над широкою в кілька десятків кілометрів долиною річки Маруньки. З точки зору захисту, гора має вигідні природні переваги із стрімкими схилами з трьох сторін та рівним, зручним для заселення майданом. Таке місце не випадково було обране для проживання, вони тут перебували досить довгий час.

Наші предки, які жили на цих землях тисячі років тому, зводили двоповерхові споруди: будували міцні глиняні житла та господарські об’єкти; виготовляли тканини, кераміку, займалися землеробством, виробництвами, розводили домашніх тварин. Відчуваючи певний неспокій у цій прикордонній території,мешканці Лисівки забезпечили себе додатковими штучними укріпленнями,які ми віднайшли. Це оборонне поселення доби енеоліту є сенсаційним історичним доказом того як дві культури в ті давні часи співіснували.

Партнерські стосунки і торгівля

– А чому представники культури лійчастого посуду старалися убезпечитися від трипільців? Вони ворогували?

– Свідчень їхньої ворожнечі ми не знайшли. Племена лійчастого посуду не були войовничими. Досліджуючи їхні поховання, ми не виявили в них притаманної для войовничих племен численної зброї а лише знаряддя праці: кам’яні та крем’яні сокири і дуже мало наконечників для стріл.Мирно співіснуючи, вони переймали у трипільців певні технології, наслідували їх, обмінюючись отримували від них кремінь і мідь. Були, як би тепер сказали, – партнерські і торгівельні стосунки і, в деяких аспектах, асиміляція.Що ж стосується оборонних споруд, то вони обладнувалисяшвидше для того, аби убезпечити себе від постійних міжусобиць, які мали місце серед сусідніх трипільських племен, що постійно мігрували і часто конфліктували між собою та поглинали одні одних.

І взагалі, в енеолітичних культур Центрально-Східної Європи укріплені поселення не є чимось новим, така традиція відома на великій території і в різний час, щоправда їх вдається зафіксувати вкрай рідко. Крім цього, знайдена пам’ятка майже не порушена – це рідкісна річ в археології. Сподіваємося, що наші роботи будуть одним з кроків на шляху виявлення подібних об’єктів. Поки що вдалося дослідити близько 40% пам’яток, які приховують Винниківські гори. Розпочав дослідження цих територій ще Борис Возницький.

Повідомлення про це відкриття викликало велике зацікавлення у науковців інших дисциплін, зокрема з Чернігова та Львова, а нещодавно на пам’ятці вже проводили дослідження геофізики. Лунають відгуки від колег із Польщі. Також тут відбувся польовий семінар за участі спеціалістів відділу археології Інституту.

У перспективі знахідка стане популярним туристичним місцем та увійде у каталоги та історичні енциклопедії.

Розмовляла Наталка Сохан