Ми стали великим Ізраїлем у світовому масштабі – експерт про рік українського спротиву
- Четвер, 02 березня 2023
Рік після повномасштабного вторгнення РФ – як усе відбувалося, у чому ворог прорахувався, на що він ще спроможний, чого чекати надалі, які сценарії можуть розгортатися – в Інтерв’ю на Першому Західному військовий аналітик Сергій Грабський.
Повний запис розмови – тут.
«Я не вірив, що це могло статися в такому масштабі»
– Як ви зустріли новину про початок війни, що подумали? Специфіка вашої професії така, що могли знати, передбачити…
– До останнього дня, до 23:30 години 23 лютого, я не вірив, що це може статися в такому масштабі. Ми спостерігали за цим розгортанням, зосередженням російських військ від квітня 2021. Спочатку зауважували наростання їх кількості, потім зменшення, потім знову почалося збільшення, але усе одно, навіть станом на 23 лютого, ми розуміли, що тої кількості та якості, які накопичилися на наших кордонах, розпочинати повномасштабну агресію було безглуздо. Це не відповідало жодному стандарту, прописаному в основах оперативного мистецтва.
О 23:32 мені подзвонили і сказали, що почався якийсь рух, а о другій ночі – що усе в порядку, після чого я спокійно ліг спати. Лише о 5 ранку мене підняв вибух на станції метро Голосіївському і потім вже ми виконували завдання відповідно до цього. Єдине, у мене цей день не закінчувався десь до 15 березня – я майже не спав.
«Вони створюють паралельну реальність, а потім дивуються»
– Зараз росіяни отримують неймовірні втрати – в середньому 700-800 військових за добу. За даними Генштабу, знищені понад 3300 танків та 2300 артилерійських систем, майже 7 тисяч броньованих машин. Як пояснити їхні такі неймовірні втрати? Звісно, не можна применшувати героїзм наших захисників, які зупинили ворога, але ж не можна так бездарно воювати?
– Це те, про що ми говорили – є канони військової науки, які не можна ігнорувати. Я навчався в РФ і читав там багато відповідної літератури і матеріалів, і наштовхнувся на думку, яка здалася мені слушною. Вона зараз підтвердилася. В російській історії постійно виникали ситуації, коли їхні так звані еліти створювали паралельний всесвіт і у ньому перемагали, а потім, у реальному житті, були дуже здивовані реакцією, яку отримували, наприклад, у тій же самій Угорщині, Чехословаччині, в Афганістані і в інших місцях.
Я вчився у військовому училищі і нам про Афганістан до 1986 розповідали, що там армія займалася ремонтом доріг і висаджуванням дерев, тому туди потрібно було відправляти багато солдатів. І тільки потім сказали, що втрати серйозні. Така сама ситуація відбулася й тут.
Тому й кажемо, що розвідка відслідковувала переміщення кожної одиниці техніки і бачила, скільки людей в кожному наметі. Усі закони війни говорили, що у такому форматі це було починати наступ на Україну – не правильно. Та росіяни зробили абсолютно хибні висновки і пішли, сподіваючись на «авось». Таке враження, що ці операції планували не досвідчені генерали, а – ФСБшники на Луб’янці.
«В РФ немає невинних людей і це потрібно знати»
– Ви якраз підвели до наступного запитання. Цього тижня вийшли матеріали одного західних ЗМІ, де вказується, що цю операцію планував Путін і ще кілька осіб його оточення. Тому вона стала несподіванкою для їхніх олігархів, які назвали це божевіллям. Хто ще міг бути причетним до розробки цієї операції? Це справді ФСБ планувало?
– Це не так. Зрозумійте, кожен російський військовий від самого початку знав, чим він буде займатися і куди він їде. А цей вкид – це намагання врятувати свою шкуру від відповідальності. Оглядаючи обсяги матеріалів з військовополоненими, видно, що усі вони говорять одну і ту ж легенду, а це значить, що їх про усе попередили. Командири не могли не знати про напрямок бойового руху і де вони мали зустрічатися – це алгоритм бойових дій. Зосередження військ, розгорнутий бойовий порядок свідчить, що вони чітко усвідомлювали свої задачі.
Тому усе, що зараз пишуть, це російська пропаганда і намагання видати вигадане ними за дійсне. Можуть бути якісь політичні припущення (і вони були зроблені), але про те, що відбувається, знали і олігархи, і найближче оточення Путіна.
«Потьомкінські села» та радянський ресурс
– Враховуючи, від початку не прораховану операцію ворога, чи можуть вони зараз серйозно наростити свої спроможності по усій лінії фронту? Якась зміна правил гри, диво-зброя, чи можуть вони від когось її отримати, щоб переламати хід війни? Чи вірять вони у це?
– Те, що вірять, – однозначно. Але є один з постулатів стратегії, який говорить, що війну виграє економіка. І саме тому росіян попереджали від самого початку, що, «шановні партнери» (як до них тоді говорили), але ми застосуємо до вас тотальні санкції. І саме вони призвели до того, що зараз Росія якісного стрибка вже не може зробити. Чи можуть вони наростити кількість військ – безумовно. Мобресурсу у них вистарчає. Як вони стверджують, у них він складає 25 млн, хоча для будь якої країни він складає 10% від населення. Тобто в РФ він – 14 мільйонів. Зараз усі їхні структури складають до 2,5 млн чоловік і якісний ресурс – дуже обмежений.
Другий постулат – до загарбницької війни потрібно готуватися роками без такого фактору як корупція. І є ще один фактор. Якось спілкувався зі своєю однокласницею, яка зараз живе у США. І от вона каже, що там ніяк не можуть зрозуміти такого терміну як «потьомкінські села». А це – та ж «Армата, Циркон, Сармат, Булава, Вітязь» і решта – під що списувалися шалені гроші. Та, по факту, навіть російські олігархи, корупціонери не змогли вкрасти так багато. Частково кошти пішли на те, з чим війська РФ нападали на нас. І це зникло. Тож тепер вони можуть розраховувати лише на ресурси, які накопичили ще в радянські часи.
«Можеш вийти на якийсь рубіж, але цей рубіж потрібно ще утримати»
– Росіяни мали війну у Грузії, в Чечні, які за масштабами не до порівняння з тим, що відбувається зараз в Україні. Тож не могли наперед прорахувати…
– Є таке поняття як оперативне наповнення території. Так, ти можеш прорватися, можеш вийти на якийсь рубіж, але цей рубіж потрібно ще утримати, забезпечити комунікації. А це викликає зростання кількості військ у геометричній прогресії. Це потреба у засобах пересування, у боєприпасах, в харчах для військ. Коли їхні голодні солдати грабували усе, що можна і жили на наших батончиках.
– На вашу думку, за увесь час повномасштабного вторгнення, що стало для росіян найбільшими викликами і найбільшими несподіванками?
– Перш за усе, шалений спротив української нації. Йдеться не лише про Сили оборони, а й про усе населення, яке стало на захист своєї країни. Коли кожне село, у міру заглиблення противника в Україну, ставало опорним пунктом, в яких вороги танули як лід на сонці. У росіян не було жодного іншого плану дій. У них же у перших колонах, яка йшла на Київ лежала парадна форма. Другою колоною йшли ФСБ, СОБР, ОМОН.
Росіяни також недооцінили те, що Захід виявиться не таким слабким і фрагментованим, як вони собі уявляли. А Захід одностайно став на підтримку України і почав допомагати нам зброєю.
«Противник не зможе досягнути своїх завдань»
– Що для вас особисто стало найбільшою несподіванкою в діях Сил Оборони України?
– Нічого. З самого початку був свідомий, що Україну не покину. Був переконаний, що противник не зможе досягнути тих завдань, які він собі поставив – це неможливо. З кінця Другої світової війни ще жодна армія світу в боях не захоплювала місто мільйонник. Навіть розраховуючи на п’яту колону десь умовно в Харкові. Я маю родичів у цьому місті і пишаюся ним і його людьми. Росіяни наштовхнулися на шалений опір Харкова. Одеса-мама також сказала російському кораблю «нєт». Чернігів, Суми – стояли на спротиві, а противник просто не розраховував на це. Також крім Сил оборони, Україна мала ще й, якщо не помиляюся 870 тисяч людей, які пройшли підготовку і складали оперативний резерв.
– Чому росіяни у 2014 не пішли на сценарій повномасштабної війни, що їм заважало?
– Вони не були готовіо. Ще не накопичили відповідних ресурсів. Думали, що буде парад республік: Одеська республіка, Херсонська, Запорізька – до цього готувалися. Тоді був розрахунок на те, що Україну розділять на так звані три зони: Новоросія, маріонетковий уряд в районі Києва і пропольські Західні регіони (як вони їх називали). На той момент у них не було такого завдання, вони були заслабкі. Потім, побачивши, що Україна нарощує свої можливості і, на їхню думку, стає загрозою існуванню кремлівського режиму, почали готуватися до вторгнення. Але їхня корупція призвела до такого краху.
«Нас попереду чекає дуже серйозна боротьба»
– Що нам зараз потрібно найбільше, аби якнайшвидше наблизитися до перемоги?
– Триматися. Усвідомлювати, що нас попереду чекає дуже серйозна боротьба. Не розраховувати на те, що війна закінчиться у найближчі пів року, допомагати армії і бути готовими до неї приєднатися. Ми зараз стали великим Ізраїлем у світовому масштабі і маємо бути готовими до серйозних випробувань.
Записала Наталка Сохан
