«Найбільший попит це – вервички». Військовий капелан про віру та складні питання на передовій
- Сьогодні 16:39
Військові капелани – це представники духовенства і не лише християнської релігії, а й інших, і вони присутні поруч з військовими. У християнських святах згадуємо військових святих, вони завжди мали особливий статус: святий Мартин Турський, святий Димитрій Солунський і святий Юрій, покровитель Львова. Своє християнство вони несли у військове середовище, каже військовий капелан, отець Роман Ментух. Розповідає про духовне пережиття одного з військових, який вважає, що ікона та молитва врятувала його та побратимів від ворожої міни.
То, яка місія військових капеланів у цій війні, – у програмі Головне за день на ТРК «Перший Західний» отець Роман Ментух.
Відеоверсія розмови – тут.
«Наші священники були у війську ще до 2014»
– З 2021-го військове капеланство офіційно існує в Україні. Що це за професія, яка його місія?
– Місія військового капеланазадоволення духовних потреб військовослужбовців. Наші священники у війську були ще задовго до 2021 і навіть до 2014, коли почалася російсько-українська війна. Тоді капелан асоціювався з волонтером, який допомагає військовим. Зараз це уже на законному рівні, кожен підрозділ має бути забезпечений військовим капеланом, який задовольняє духовні потреби захисників.
– Дозвольте уточнити, ви самі обрали стати військовим капеланом?
– Усе почалося ще у 2019 році. Ми впродовж семи років навчалися в духовній семінарії і вже тоді мали можливість відвідувати наших військових разом з капеланами, які вже служили там. Могли тоді дивитися, як виглядає їхня праця у військовій частині. Це кардинально вирізнялося від того досвіду, який зазвичай має священник. Нам, як студентам, дуже подобалось це. Тож, коли завершив навчання в духовній семінарії у 2019, мені запропонували таке служіння і я погодився спробувати. І не шкодую.
Чотири основні функції капелана
– На що саме скерована ваша робота, як часто їздите в зону бойових дій?
– Капелан має чотири основні функції в військовій частині. Перше – це духовно-просвітницька діяльність, він розповідає про толерантне ставлення до представників різних релігій, про свята, формує освітню складову наших військовослужбовців. Щоб вони розуміли культуру, традиції і не тільки християнських свят. Бо з ними можуть служити мусульмани, юдеї і вони мають свої релігійні потреби. Друге – душпастирська діяльність, капелан покликаний звершувати служіння і задовольняти духовні потреби тих, хто до нього звертається. Навіть, якщо він є греко-католицьким капеланом, але до нього звертається православний військовослужбовець, то він покликаний знайти для нього можливість відвідати православний храм чи православного священника. Не нав’язуючи свою релігію, але допомагати, аби задовольнити його духовні потреби.
Третя діяльність – це соціально доброчинна. Капелан покликаний усіма своїми зв’язками і можливостями турбуватися про добрий статус військових, формувати добру думку суспільства про них. А також дбати про забезпечення їхніх буденних потреб. Зокрема, ще з 2014 капелани максимально волонтерили, шукали можливості допомагати військовим. Зараз ми це теж робимо.
Остання, четверта, функція – це консультування військового командування в релігійних питаннях. І вона є чи не найважливіша, бо капелан – має статус офіцера, і в нього є рівний доступ як до солдатів, сержантів та до військового командування. Тож часто, коли є наказ чи якесь обговорення, бувають певні конфлікти інтересів. Капелан є той, хто може і голос командування донести до особового складу, пояснити, що від них хочуть і також їхні потреби пояснити вищим чинам. Гарно, коли капелану вдається добре робити ці чотири напрямки.
Упродовж свого служіння мав нагоду відвідувати військових на передовій, хоча зізнаюся, що до підписання контракту з ЗСУ, ще як цивільний, частіше це робив. Це були різні бригади, везли військовим допомогу…
«Обертаюся і бачу у наших воїнів сльози на очах»
– Релігійну чи іншу?
– Різну. Найбільший попит з мого досвіду це – вервички, наші військові дуже люблять їх. Вони завжди зі мною, можливо на вулиці зустріну військового, розговорюся з ним і подарую вервицю. А ще святе письмо – молитовники стараємось передати. І, звичайно, теж веземо те, що актуально за їхнім запитом: аптечки, генератори, авто Усе у чому є потреба.
– На вервичці теж потрібно вміти молитися – чи ви цього вчите? Проводите служби Божі, чи сповідаєте? Як відбувається ваша діяльність на передовій?
– Усе залежить від ситуації на даному відтинку фронту. Якщо відвідуємо військових, де не дуже активні бойові дії, то можемо більше часу проводити з військовими. Запрошувати їх на молитву, розповідати їм про вервиці. Маємо гарну ініціативу, капелани роздають військовим mp3 плеєри, де записане Святе Письмо. Часу читати Біблію у них буває мало, а іноді втомливо, бо освітлення погане, тоді Слово Боже можна слухати. Варіантів є багато.
У перші мої поїздки ми на літургію могли збирати 10-15 людей, командування більше не дозволяло, бо це небезпечно. Але якщо далі від передової, то більше воїнів приходили помолитися. Важливо, не нав’язували себе військовим, а тільки пропонувати, що буде молитва, можна приступити до сповіді.
Гарно це досвідчив, коли приїжджали до хлопців на передовій на свята. От, зокрема, Преображення Господнє, коли на Галичині традиційно святять кошики з фруктами. Привезли хлопцям яблука, вони їх в шоломи поклали і ми стали молитися. Обертаюся і бачу у наших воїнів сльози на очах. Запитав у одного з них, що переживав під час молитви, то він відповів, що мав враження, що не на Донеччині зараз, а у своєму селі, разом з дружиною молиться. Це наша духовність, ресурс, який з темряви і зла війни витягує, і Господь своє світло в той момент посилає в наше серце, і це дає сили жити.
«Їх врятувала ікона, молитва»
– Знаємо, що є таємниця сповіді, тож спитаю трохи про інше – з чим приходять до вас наші військові, які переживання, роздуми у них? Що відбувається в серцях наших бійців?
– Часто розмова починається з того, що військовий хоче поділитися своїм пережиттям і бувають неймовірні речі. От буквально один військовий розповів, як бронетранспортер, в який поставили ікону, наїхав на міну. Від машини нічого не залишилось, однак з тих, хто був всередині ніхто не постраждав. Це було його дуже глибоке пережиття духовне; він розумів, що їх не стільки броня врятувала, скільки ікона, молитва.
Є і сумні пережиття, воїни, бачачи капелана, хочуть поділитися своїми переживаннями про побратимів, яких вони втратили. Це дуже важлива частина їхнього життя, бо їх гризе совість, що вони щось не так сказали перед тим крайнім завданням. Складні бувають питання і тут важливо вміти почути людину, дати їй виговоритися. Бо в підрозділі він має бути сильний, а от капелан – це той, кому він може відкрити свою душу. І я, дякую Богові, за досвід тих героїв, які відкриваються на ці розмови.
Іноді є нейтральні теми, на які спілкуємося, наприклад, а яка ваша улюблена страва; різні теми і вони теж потрібні для внутрішньої комунікації.
«Були й такі, які казали, що не вірять в Бога»
– А чи у вашій роботі були випадки, коли люди були зовсім невіруючі, а коли потрапили на війну – навернулися і стали християнами?
– Пригадую, як ще у 2022 відвідували різні бригади і дуже було відчутна різниця воїнів з Галичини, Західної України і зі Сходу, з Центральної України. Там часто люди не мали в своєму життєвому досвіді спілкування зі священиком. Пригадую, Запорізьку бригаду – ми придбали подарунки від Миколая, їх роздавали дітям. Військові побачили нас і просили, щоб заїхали ще й до них. І коли я у підряснику, у бронежилеті та касці заходив до них, то на мене дивилась, як на людину у скафандрі. Вони не розуміли, що я тут роблю. То був цікавий досвід. Зовсім інакше все відбувалося в бригадах з Галичини.
Були й такі, які казали, що не вірять в Бога. Проте, коли починав спілкуватися з ними, то, зазвичай, все зводилось до того, що цей хлопець чи дівчина мали гіркий досвід знайомства з вірою. Це міг бути священник, який поганий приклад показав, або хтось з християн, які згрішили.
Звісно, не заперечую, є невіруючі люди – це цілком нормально. Проте іноді сумління і моральна, етична поведінка цих людей, для багатьох віруючих є прикладом. Треба почати з цією людиною спілкуватися, завжди за тим є якась глибинна передісторія і це є нагода налагодити діалог.
Розмовляла Уляна Лаврик
