Протягом осені та зими противник спробує наносити більш потужні удари – Сергій Грабський
- Субота, 09 вересня 2023
В осінньо-зимовий період атаки ворога по енергосистемі України можуть стати більш потужними. А оскільки самими лише засобами ППО проблему не вирішити, нам потрібно мати власні сили та засоби, аби здійснювати удари у відповідь, вражаючи райони запусків та потужності окупантів. Окрім того, маємо всі права наносити удари по російській енергосистемі. У цьому переконаний військовий аналітик Сергій Грабський.
Якими є передумови звільнення Криму; для чого росіяни кріплять на свої літаки шини; чи зможе ворог налагодити масове виробництво високоточних снарядів «Краснополь»?
Про це – у програмі Головне за день на ТРК «Перший Західний».
Відеоверсія розмови – тут.
Крим буде повернуто під юрисдикцію України
– Верховна Рада України призначила нового міністра оборони. Ним став Рустем Умєров. В одному із наших ефірів ви доволі критично висловилися щодо перспективи заміни керівництва Міноборони під час війни. Що думаєте про це зараз?
– Я завжди був критичним щодо різких рухів, але будьмо відвертими, розмови про відставку вже колишнього міністра оборони точилися давно. Відповідно до цього, можемо говорити про процеси, що відбувалися за лаштунками широкого загалу. Я так розумію, що та політична сила, яка зараз керує країною прийняла рішення, що настав час дати, тепер вже колишньому міністру оборони, можливість відійди від посади та оновити підходи щодо діяльності Міністерства оборони України. Маємо розуміти, що людина не може бути універсальною завжди і на всіх посадах. Тож певні тенденції ведення бойових дій, взаємодії та кооперації з нашими союзниками вимагають нових підходів. Відтак, законообраний уряд України змінив міністра оборони.
Цей процес не можна розглядати, як різку зміну коней на переправі. Це – нормальний робочий процес.
– Президент підписав закон про зміну адміністративно-територіального устрою Криму. Чи можна очікувати на активізацію сил оборони України з метою повернення півострова?
– Нам потрібно не лише чекати, а усвідомлювати, що такі дії відбудуться і Крим буде повернуто під юрисдикцію України. Звісно, ми можемо говорити про певні часові межі, але те, що він буде повернутий – питання вирішене. У цьому не маю жодного сумніву.
Відтак, саме зараз на часі розглядати питання післявоєнної відбудови Криму та розвитку територій, повернутих до складу України.
На Токмацькому напрямку ЗСУ виконують дві важливі задачі
– Американський інститут вивчення війни написав, що українські війська просунулися за основний рубіж оборони окупантів на Токмацькому напрямку. Чи це означає, що після подолання основної лінії спротиву темпи просування ЗСУ зростуть?
– Це питання перебуває в компетенції Головнокомандувача або, як мінімум, начальника Генерального штабу. Важко сказати, що буде далі. Можемо лише робити припущення. А припущення полягає в тому, що розширення цього коридору, взаємодія по лінії зіткнення з російськими військами в зоні щільної оборони, дозволяє нам розтягнути резерви противника та примушує його нервувати щодо наших подальших дій.
Потрібно розуміти, що попереду у нас – певні складнощі, пов’язані з населеними пунктами Очеретувате і Токмак. Будемо стежити за розвитком ситуації. Але вже зараз бачимо, що наші війська не йдуть на лобовий штурм Новопрокопівки. Вони обходять село, змушуючи противника нервуватися і залишати позиції, що перебувають під постійним вогневим тиском наших військ та ударами нашої піхоти.
Схожа ситуація і в районі Вербового. Наші війська просуваються по околицях цього населеного пункту і ведуть бойові дії з метою відтіснити противника. Це важливо і з іншого погляду. Розуміємо, що противник, діючи за певними шаблонами, може спробувати накопичити сили та засоби на флангах, аби створити певний «котел». Тож розширення цієї зони унеможливлює створення такого «котла».
Тобто наші війська виконують дві важливі задачі: убезпечують себе від можливих контратак противника і розширюють зону впливу, що, своєю чергою, дасть можливість вибирати напрямки подальших дій. Це може бути Бердянськ або в обхід Токмака атака на Мелітополь… І хтозна, можливо це – відволікаючий маневр?.. Приковуючи увагу противника до цього напрямку, примушують оголяти інші ділянки фронту…
Можливо наступним пунктом стане Василівка. Адже скомбіновані та скоординовані удари в районі Василівки і рейдові дії в районі лівого берега Дніпра, в районі Олешок, Козачої Пристані можуть призвести до обвалу російського фронту, відтак дадуть можливість вийти на кримські рубежі та зайти в Крим. Це – також можливо.
– Сили оборони накопичують успіхи на різних напрямках. Чи може це спровокувати своєрідну ланцюгову реакцію? І в чому це може виражатися?
– Поки що про таку ланцюгову реакцію не йдеться. Наша задача на сьогоднішній день – розрізати сухопутний коридор і в ідеалі вийти на узбережжя Азовського моря. Менш оптимістичний сценарій – взяти під вогневий контроль всі комунікації, що з’єднують суходолом Крим і материкову частину того суб’єкта міжнародного права, що поки зветься РФ. Після цього говоритимемо про інші задачі.
Чи можемо очікувати на певну ланцюгову реакцію? Безумовно, можемо. Адже розуміємо, що з проривом Південного фронту це стане логічним кроком для подальшої деокупації Кримського півострова. Тоді можна сподіватися на те, що противник полишить всі укріплення та намагатиметься втекти. Саме з цієї точки зору ми не руйнуємо Кримський міст. Даємо можливість противнику евакуюватися. Адже ми не воюємо з жінками і дітьми.
Ворог дистанційно підриває позиції, коли туди заходять наші
– За словами командувача Сухопутних військ ЗСУ, генерала Олександра Сирського, на Куп’янському напрямку ворог завершив підготовку штурмових загонів і щоденного обстрілює українські позиції з артилерії, мінометів та інших видів озброєння. Чому замість поліпшення оборони на Півдні та біля Бахмута Росія обирає підготовку атаки на Куп’янськ?
– Відповісти можна одним словом – логістика. Протягом останніх місяців ми робимо все можливе, аби зруйнувати на цьому напрямку систему логістики противника. Саме тому спостерігаємо відчайдушні дії противника, позбавленого можливості накопичити достатню кількість ресурсів. Вони хаотично перекидають свої підрозділи з однієї ділянки фронту на іншу, щоб забезпечити стійкість своєї оборони.
Щодо Куп’янського напрямку, він виконує три завдання. Перше – просування і окупація Куп’янська, як важливого транспортного вузла. Друге – противник намагається відволікти увагу українських військ від Південного напрямку і примусити нас розвернути всі доступні резерви, аби за будь-яку ціну зупинити наступ. Третє завдання – політичне. Перемога противника в районі Куп’янська може бути такою собі «пілюлею», що підсолодить їхню поразку на Півдні.
Противник, опираючись на російську територію, може концентрувати на Куп’янському і Лиманському напрямках певні ресурси, що дають змогу здійснювати наступальні операції більш широкого спектру, аніж на Півдні.
– Часто, відступаючи з позицій, окупанти підривають їх. Для чого вони це роблять?
– Вони роблять трохи по-іншому. Російські солдати відступають з позицій, а коли туди заходять наші військові, здійснюють дистанційний підрив. Через це багато хлопців загинуло. Це – один із видів «війни слабого», коли противник не може задіювати достатньої кількості артилерії, опускається до таких підлих дій. Ми навчилися бути обережними, хоча мінна загроза і надалі залишається для нас дуже потужною.
Маємо право наносити удари по енергосистемі ворога
– Росія накопичує виробництво ракет і дронів. Чи очікувати нам чергових атак, зважаючи, що попереду – новий опалювальний сезон?
– Безумовно. Основою будь-якої економіки є енергетика. Здійснюючи такі атаки, противник досягає не лише терористичної, а й військово-економічної мети.
Усі розуміють, що можна розгорнути виробництво. Але якщо не забезпечити його енергоресурсами, то про діяльність годі й говорити. Тож ми повинні бути готовими до серйозних випробувань протягом осені-зими, коли противник буде намагатися наносити більш потужні удари.
Розуміємо, що лише з системами ППО ми цю справу не вирішимо. Слід боротися з причинами, а не з наслідками. Тобто, замість того, щоб ганятися за кожною ракетою чи дроном, ми повинні наносити удари у відповідь по районах потужності окупантів, районах запусків. Для цього нам потрібно мати власні сили та засоби.
Попри це, маємо діяти дзеркально. Якщо противник наносить удари по нашій енергоструктурі, ми маємо всі права наносити удари по його енергосистемі, знищуючи його економічний потенціал.
– З’явилися супутникові знімки з російської авіабази «Енгельс». На них видно, що ворожі літаки вкриті шинами. Для чого це робиться?
– Для мене це – загадка. Думаю, що просто був наказ зробити що-небудь, аби убезпечити літаки і доповісти. Тож вони зробили і доповіли. Звісно, це не допоможе. Ми всі прекрасно знаємо, як палають шини і як далеко видно дим.
Окрім того, у разі атаки на цей аеродром, авіація має бути розосереджена. У разі необхідності, це велике повітряне судно потрібно швидко кудись загнати, зібрати особовий склад, щоб поскидати ці шини, вивести авіацію на стартові позиції і запустити. Це – втрата часу і можливості врятувати техніку.
Перед цим вони вже наварювали «грильовані» дивайси на свої танки. Але «Javelin» і «NLAW» не знали, що ці сітки повинні їх зупинити. Так само наші дрони не знатимуть, що ці шини повинні врятувати літак.
Виробництво снарядів «Краснополь» не буде масовим
– РФ нарощує виробництво 152-мм високоточних снарядів з лазерним наведенням «Краснополь». Чи здатна Росія масово їх випускати? І чи може це суттєво вплинути на хід війни?
– По факту, якщо раніше Росія випускала 20 калібрів на рік, то зараз випускає 80 калібрів. Це – багато для нашої війни, але для того, аби нашкодити – недостатньо. Війна ведеться іншими темпами і потребує зовсім інших ресурсів. Те ж стосується і високоточних снарядів «Краснополь». Вони можуть наростити виробництво, але досягнути тих показників, які б забезпечували та гарантували постійне надходження цих боєприпасів на лінію фронту для ведення наступальних дій, малоймовірно. Сумніваюся, що найближчим часом Росія опанує цю ситуацію та зможе випускати необхідну кількість цих боєприпасів.
Окрім того, не забуваймо, що санкції працюють. Адже для виробництва такого снаряда потрібне устаткування, обладнання. Воно потребує обслуговування і ремонту. З цим – проблема. Адже високоточні станки, необхідні для випуску цих снарядів – імпортні. Росія таких станків немає. Тож обслуговувати їх стає все складніше.
– 6 вересня минув рік від так званої «Харківської спецоперації». Для вас вона була несподіванкою?
– З огляду на ситуацію, не можна було виключати ймовірність того, що українські війська здійснять якесь наступальне дійство. Більше того, коли все почалося, наше завдання мало б полягати в тому, щоб вийти на лінію Троїцьке-Сватове-Кримінна для того, аби ліквідувати можливість постачати противнику озброєння і техніки для огрупування військ на Сході. Нам це не вдалося здійснити, оскільки противник закидав наші наступаючі сили своїми військами. Але ніхто не виключає ймовірність наступу на інших південних ділянках фронту.
Розмовляли Ярина Капітан, Віктор Біщук
Записала Олеся Когутич
