Головне за день

Як у Львові відзначали Новорічно-Різдвяні свята сто чи двісті років назад, чим відрізнялися, як гостилися та прикрашали помешкання, чи ставили ялинку – про це старший науковий співробітник Львівського історичного музею Ярослав Бишкевич та кандидат історичних наук Микола Бандрівський.

Місто багатьох конфесій – Ярослав Бишкевич

Основні: Святого Миколая і Різдво

– Яким роком датуються відомості про відзначення у Львові зимових свят?

– З моменту заснування Львова, з 13 століття, основними зимовими християнськими святами були Святого Миколая, Різдво і Богоявлення. З 14 століття, коли місто перейшло під владу Польщі, за католицьким календарем (до міста переїжджало усе більше поляків), Святого Миколая відзначали 6 грудня, Різдво – 25 січня а Богоявлення – 6 січня. Виходило, що було по два свята – греко-католицьких і римо-католицьких. У Львові теж мешкали і вірмени, які відзначали Різдво 6 січня.

Що ж до Нового року, то його на цих територіях до введення християнства і далі святкували 1 вересня, а з 1054 року, коли християнство розкололося на католицизм і православ’я, католики продовжували святкувати Новий рік 1 вересня, а православні – 1 березня. Так було і у Львові. У когось Новий рік починався 1 вересня, а в інших – 1 березня, а от основним святом було Різдво.

Але у 1582 році папа Ґрегор (Григорій) ХІІІ увів новий календар, у якому Новий рік переніс на 1 січня. У Львові це, в основному, стосувалося католиків. У 1700 році Галицькийпатріархат приймає Унію і переходить на католицизм. Тож Новий рік починають святкувати з 1 січня, а за старим попереднім календарем – 14 січня. Ті ж, хто залишився вірними православ’ю святкували Новий рік 1 березня.

Але потім, у 1772 році, за першим поділом Польщі, сюди приходить Австрія і вже у 1781 році Йозеф Другий видає наказ, згідно якого усі християни отримують рівні права. Таким чином в усій Австрійській монархії Новий рік відзначався 1 січня і лише у православних – 14 січня.

Толерували святкові традиції одні одних

– Чи була якась особливість Різдвяно-Новорічного періоду у Львові?

– Визначною рисою Львова було плетиво багатонаціональних традицій, звичаїв, побутів, смаків. Українців у місті було 15-16%, решту – поляки, німці, вірмени, євреї та представники інших народів, які жили, поважаючи звичаї сусідів. Тому й святкування відзначалося цікавими особливостями. Зокрема, впровадили один з нинішніх символівзимових Свят – ялинку. Загалом, її в Європі почали використовувати ще у 16 столітті, коли тривали релігійні війни. Спочатку – це були євангелісти, вони її вже тоді ставили на Різдво. Інша справа, що ті народи, які сповідували протестантизм, були північні: скандинави, північні німці, швейцарці – саме у них Новий рік відзначали 1 січня і використовували ялинку. Під тим впливом і папа Григорій ХІІІ з 1582 року впровадив Новий рік 1 січня, а тоді почали поступово впроваджувати і ялинки.

У Львові з цим був пов’язаний цікавий факт. У 1817 році на честь народження принцеси, кайзер Австрійської імперії Франц Йосиф розпорядився в імператорському палаці поставити ялинку. Потім, згідно наказу, ялинку почали ставити і державні урядовці, а оскільки львів’яни тоді також були підданими Франца, то теж мусіли на 25 грудня ставити ялинки. З того часу у Львовіпочали використовувати ялинки,хоча ялинковим гіллям дехто й раніше прикрашав своє помешкання. Через кілька років цю традицію від урядовців почали перебирати усі. До середини 19 століття це набуло вигляду міської традиції. А у 1868 році, коли вже були зняті усі релігійні обмеження, а іудеї отримали політичні права, то й вони між тими Різдвяно-Новорічними святами значно відкритіше відзначали Хануку (припадає на проміжок з кінця листопада по початок січня). То є їхній давній день перемоги, коли євреї розбили фінікійців. То й вони (з 6 грудня до 5 січня) почали ставити ялинку та прикрашали її. Так ялинка у Львові стала символом зимових свят для усіх містян. До речі, її прикрашали зіркою. Це робили усі, незалежно від конфесії.

Зірка на ялинці символізувала Віфлеємську Зорю

– А яка та зірка була?

– Тому не надавали особливого значення. У християн вона символізувала одне (Віфлеємську Зорю), а у євреїв (в честь Хануки) – інше. Я в багатьох матеріалах і давніх листівках бачив свідчення цьому. Зірку я зустрічав і серед давніх діаспорних видань в США та Канаді. А далі ялинка прикрашалася у кожного по-своєму: у християн – ангеликами, біблійськими персонажами, у євреїв – іудейськими; а також – різними прикрасами та казковими героями, звірятами. Заможніші родини могли собі дозволити таку розкіш, як скляні іграшки, а от середній клас та бідніші люди, робили іграшки самі. Часто різдвяне деревце прикрашали мандаринами (тоді цей фрукт був тут хіба що взимку), цукерками, медовими тістечками, розмальованими помадкою, горішками в блискучих позлітках, яблуками – для дітей це були найбажаніші ялинкові прикраси. Робили іграшки у вигляді їжачків, витинали з кольорового паперу, з видутих яєць – схожі до писанок прикрашених бісером, обгортали паперові кульки фольгою, виліплювали різноманітні фігурки зі соленого тіста, солом’яні та дерев’яні прикраси.

Ялинки також прикрашали маленькими прикріпленими до гілок свічечками, правда це було небезпечно. З другої половини 19 століття ялинка ставала усе більш популярною. Її ставили в залежності від конфесії – одні з 22-24 грудня, інші з 4-5 січня, а евреї на Хануку.

Загально міську ялинку спочатку ставили на площі Ринок, потім на Валах Гетьманських. Навколо неї усі: німці, поляки, українці, вірмени і євреї навіть водили спільні хороводи. Святвечір усі проводили кожні зі своїми сім’ями, а на другий і третій день Різдва – запрошували одні одних в гості: поляки – українців та німців, українці – поляків чи вірмен. Так само і з Ханукою, яку відзначали вісім днів. Перший день сімейний, другий – для одновірців, а в усі наступні запрошували й іновірців. У грудні у Львові подарунки дітям приносили Святий Миколай, Санта Клаус і Свєнтий Міколай. Толерантність була однією з визначальних рис львів’ян.

– А яким у Львові був основний атрибут Свят до ялинки?

– Я коли вичитував книги 19 століття, то дізнався, що до ялинок люди в селах ставили дідухи. Але в церквах і костелах спочатку як до дідухів (які вважали язичницькими), так і до ялинок ставлення було скептичне, і така атрибутика засуджувалася.

Іноді доводилося чути, щотрадицію святкувати з ялинкою привезли з Росії.Так можуть говорити лише невігласи. Для прикладу, під час російської окупації 1914-1915 років влада заборонила ставити ялинку тому, що російська православна церква намовила Миколу Другого, що то є євангельський символ. Коли Львів звільнили австрійці усе стало на свої місця.

«Влаштовували спільні святкування»

– Чим були особливі різдвяні страви львів’ян?

– У римо-католиків перед Різдвом був чотири тижні адвент, або як він називається у греко-католиків і православних – піст. Тому на Святого Миколая, як в одних так і в інших, було своєрідне свято солодощів. Як у євреїв на Хануку. Сам піст у католиків був менш строгим, носив дещо інше значення, увага більше приділялася духовному, важливо було не влаштовували забав, веселощів, а кулінарні обмеження були дещо легшими. Але Свята Вечеря в усіх складалася з пісних страв. Різниця полягала в тому, що у католиків не акцентувалося, що на столі обов’язково має бути 12 страв та їх розмаїття було не меншим. Основною стравою в усіх була схожа за рецептурою кутя, а у вірмен (апостольців) – плав (рис з медом, родзинками та іншими складниками).

А вже на перший день Різдва споживали різноманітні страви, рецептуру яких частенько позичали одні в одних. Українська міська культура була дуже подібна до культури поляків. Усе сплелось. До прикладу, в українську гастрономічну культуру заходили страви з польської традиційності, пов’язані з карпом, з рибою загалом. Але і українців, і поляків об’єднали бурачки, чи то пак цвікла – єврейська страва. Серед популярних десертів були пончики – з конфітюром з ружі або маком, сирники, мазурки, горіховий торт з шоколадним кремом, завиванці, медівники. Спільними для усіх були й голубці (вірмени загортали їх у виноградне листя) та багато інших страв.

Треба відзначити, що мешканці Львова свідомо, а інколи й підсвідомо підлаштовувалися одні до одних, влаштовували спільні святкування, старалися одні одним не заважати. Я ще під час роботи над давніми документами, наштовхнувся на таку річ, що у Львові відбувалися спільні святкові богослужіння. 19 січня католики приєднувалися до греко-католиків на Богослужіння на Йордан (після Богоявлення свята закінчувалися), а в червні, на Божого Тіла – греко-католики до римо-католиків. Розпочалися такі спільні богослужіння на початку 19 століття і тривали по 20-те.

Сезон балів і маскарадів, а після них – ярмарок

– А як у Львові святкувався Новий рік?

– Новому року надавали значно меншої ваги ніж Різдву. Римо-католики називали його Сильвестром (свято збігалося з ушануванням святого Сильвестра 1 січня), а греко-католики і православні – Василем (14 січня). Католикам було простіше, бо Сильвестра вже було після Різдва, а для греко-католиків і православних (апостольських), коли Новий рік припадав на час посту, доводилося себе обмежувати. Але й тоді віряни усе одно дозволяли собі випити трішки шампанського чи вина, поїсти канапок, солодощів та фруктів. Сильвестра люди проводили у відвідинах рідних та знайомих. Львів’яни могли піти до ресторану в цей день, або навіть поїхати в гори. В такі дні були популярними різноманітні хлопавки і святкові забавки. До столу подавали коропа, страви з капусти, гуску, начинену яблуками, шоколадний торт… На Сильвестра у Львові відкривався сезон балів і маскарадів.

– А вертепи, костюмовані дійства у Львові відбувалися?

– Вертепи почалися в 16-17 століттях. Ходили і римо-католики, і греко-католики; одні в інших брали участь у цих вертепах. Були у вертепах і вірмени.

Була у Львові і традиція балів – навіяна Заходом. Перше з таких дійств відбулося у Львові майже пів тисячоліття тому. У 1610 році венеційський консул у Львові Антоніо Массарі організував для місцевих жителів незвичний для них захід. Тоді львів’яни вперше побачили венеційський карнавал і феєрверки. Це дійство відбулося з нагоди заручин консула з львів’янкою – Льонцею Абрековою. Львівський карнавал стартував в один день із венеційським – 17 січня 1610 року, тобто на день святого Антонія.

Виглядало все надзвичайно помпезно. Про початок святкувань сповіщали трубадури, з різних кутів площі Ринок лунала музика, у танці кружляли як молоді, так і старші львів’яни. Серед гостей карнавалу були: бурмістр, керівники міських цехів, іноземні посли тощо. Дійство супроводжував святковий феєрверк. Та регулярно бали почали відбувалися у місті в австрійський період, з кінця XVIII століття, саме в часі Різдва. Зокрема, вони проходили в великих залах колишнього Францисканському монастиря, там де тепер 62 школа.

Цей період називався білим карнавалом. До речі, слово карнавал з італійської карне валє – прощання з мясом, це означало як закінчення Різдва. Бали називались білими, бо проходили взимку. Багато аристократів та впливових і заможних людей влітку або подорожували, або жили у заміських резиденціях. На зиму ж вони з’їжджалися до Львова, бо опалювати заміський палац було дуже дорого. Бали мали декілька функцій – доброчинності і «виводу у світ» дебютанток – дівчат 18 років, яким так шукали пару. Для заможних людей об’єднання певних родів було розрахунком і нормою. Вони були в той час частиною європейської традиції. Цей час називали порою «контрактів». До містаприїжджали шляхтичі з різних регіонів. Відтак, вони не лише танцювали і відпочивали, але й займалися нагальними справами, – укладали торговельні угоди на весь сезон, закуповували необхідні для господарства речі, домовлялися про шлюби між дітьми. Звідси ще одна назва періоду: «шлюбний ярмарок».

Також у Львові у січні влаштовували ярмарки. Що цікаво, не до, а після усіх Свят, – 21 січня на День Святої Аґнеси. Ці торгові ярмарки, що тривали від трьох до п’яти тижнів влаштовували магнати.

Приготування їжі та сервірування стола було вишуканим – Микола Бандрівський

– Як сервірували святковий стіл та в яких одежах за нього сідали містяни у дорадянському Львові?

– І в поляків, і в українців у Львові існувала традиція міського Різдва. В українських родинах передвоєнного Львова (не лише інтелігенції), ніхто ні у Надвечір’я Різдва Христового, ні на Щедрий Вечір та на інші свята не одягав вишиванок і не заставляв столи глечиками та череп’яними полумисками з їдою. Звичайно, усі дванадцять пісних страв були на святковому столі. Але як усе те було сервіроване! Приготування їжі та сервірування стола було у львівських родинах вишуканим дійством і відбувалось за усіма правилами етикету, а трапези проходили неквапливо й атмосферно. З оказії свята діставалося з креденса і розкладалося столове срібло, різноманітні набори більших і менших тарелів, тарілок і тарілочок (порцеляна), салатниці, кришталеві вазочки на кутю, фужери, келихи і келішки, а для кожного члена родини – по кілька ложок і ложечок та ножів різного призначення.

Якщо вже сідалося до родинного святкового столу, то чоловіки були в елегантних костюмах з напрасованими на кант (стрілку) штанами і, як жартували, треба було «вважати, аби не порізатися», а жінки – у вишуканих, нерідко оксамитових сукнях, шовкових блузках, з коронками (мереживом) та інше. Те ж саме було і по інших галицьких містах і містечках.

Чому саме так? Річ у тім, що ця частина українського передвоєнного суспільства, яка мешкала у містах, ідентифікувала себе саме з міською, а не рустикальною культурою. Як і кожна національна культура в Європі, у довоєнному Львові, як і в усій Галичині, українська культура мала два складники: перший – міський; другий – рустикальний (від франц. «rustique», що можна перекласти як «сільський» чи «простий»). І справа не в аристократичному походженні частини з тих представників (хоча, деякі з них цілком правомірно зараховували себе до нащадків гербової шляхти), а у тому, що кожен з них мав триматися давніх традицій свого роду.

Але радянська влада, прийшовши до Львова, зробила все для того, щоби перемішати обидва ці складники галицько-української культури: міський і рустикальний, долучивши у цей вінегрет ще й різношерстних переселенців з різних місць СРСР, які за своєю ментальністю були звичайним радянським «перекотиполем»…

Розмовляла Наталка Сохан