Головне за день

Впродовж багатьох десятиліть панування більшовицького режиму українські національні герої знеособлювалися. Стиралася будь-яка згадка про їхнє життя та сподвижництво на благо України.

Аби подвиг тих, хто віддав і віддає свої життя за незалежність України не був забутий, на сайті Офісу Президента України офіційно зареєстровано петицію «Про встановлення Дня Героїв».

Традиційно цей день відзначають в Україні вже понад 72 роки. Припадає він на 23 травня. Якщо ж петиція набере необхідну кількість голосів, День Героїв може стати ще одним офіційним святом, яке вшановуватимуть на державному рівні.

Про це у програмі «Головне за день» на ТРК «Перший Західний» розповів історик Микола Посівнич.

Відеоверсія розмови – тут.

Фото: Укрінформ

– На сайті Офісу Президента України Володимира Зеленського зареєстровано електронну петицію «Про встановлення Дня Героїв». Розкажіть про історію цього свята.

– Довший час працюємо з її автором Леонтієм Шипіловим, кандидатом юридичних наук, доцентом Києво-Могилянської академії. Для нас, у часи нашої юності, на початках незалежності, свято Героїв було системоутворюючим святом. На ньому виховувалися місійність, жертовність, творення української держави за змістом і суттю.

Це свято привертало увагу до трьох визначних діячів національно-визвольного руху: Симона Петлюри, Євгена Коновальця та Миколи Міхновського. Усі вони були ліквідовані радянськими агентами у травні, хоча й у різний час.

З 1999 року це свято відзначають 8 обласних рад Західної України. Однак хотілось би, щоб вшанування відбувалося не лише на регіональному, а й на державному рівні. Особливо в контексті сучасної російсько-української війни, коли чимало героїв покладають свої життя на вівтар Вітчизни.

Ворог боявся навіть мертвих, тому знищував про них будь-яку згадку

– Чи можна вважати це свято найбільш узагальненим для українського національно-визвольного руху?

– Так. Адже 80 років тому воно створювалося саме для того, щоб узагальнити і звести під один знаменник всі великі діяння. Це мало б бути загальноукраїнське, узагальнююче свято, на якому б вшанували жертовність молодих людей, котрі віддали свої життя. У багатьох з них навіть немає символічної могили. Адже ворог боявся навіть мертвих, відтак знищував про них будь-яку згадку.

У нас немає жодної могили наших гетьманів чи князів. Я вже не говорю про Романа Шухевича чи інших провідників національно-визвольних змагань. Не маємо ані символічних могил, ані місць пам’яті про них. Те ж саме стосується героїв УГА чи УНР. Коли прийшли більшовики, вони знищували пам’ятники, перейменовували вулиці, бульдозерами рівняли місця на Личаківському та Янівському цвинтарях, де були такі поховання.

У ті часи також могли відрізати голову або розстріляти за слова «Слава Україні!». Тож наш обов’язок – суворо нагадувати, що нічого не змінилося і ворог – той самий.

– В описі цього свята хронологія ведеться від часів Київської Русі і до сьогодення. Якою є ваша думка?

– Це дійсно має бути традиційна історична лінійка. Фактично має бути створений національний міф. Окрім того, це – боротьба за київську спадщину. Нам потрібно на цьому наголошувати, адже росіяни викреслюють слово «Київська» і використовують просто «Русь». І ми повинні зазначати, що Київ хрестив Москву, а не навпаки.

Скрін з відео: Перший Західний

Петлюра був одним з найбільших лідерів, котрий боровся проти Росії

– Називаючи Симона Петлюру, Євгена Коновальця та Миколу Міхновського ви використали саме такий порядок. Це випадково?

– Так склалося історично. Саме таку послідовність використовують, коли оцінюють їхній вклад у розвиток національно-визвольного руху.

Про Петлюру найкраще говорять його ж вороги. Іменем Бандери чи Петлюри називали цілі рухи: «бандерівці», «петлюрівці». Думаю, це – найкраща оцінка заслуг будь-якого діяча або лідера.

Фото: Вікіпедія

Для галичан Петлюра за життя був зрадником, колаборантом, який продав Західну Україну. Але після його вбивства агентом ЧК ГПУ Самуїлом Шварцбардом, все змінилося. Звісно, є місце для дискусій. Однак в національному пантеоні місце Петлюри і справді змінилося. До появи Бандери він був одним з найбільших лідерів, котрий боровся проти Росії та успішно виганяв більшовиків з території України. Він був інституційною особою, яка представляла Україну. Свого часу таким був Мазепа. Це – національний міф у доброму розумінні. А проти міфу неможливо боротися. Ми зараз бачимо ці моменти, коли в пантеоні лишилися Мазепа, Петлюра, Бандера. Чекаємо наступного лідера, який міг би пропагувати загальноукраїнський вимір боротьби та спротиву.

Євген Коновалець був дуже цікавим та харизматичним лідером

– Якби Євген Коновалець свого часу зробив інший хід, чи змінило б це подальшу історію України?

– Якби історія була б кардинально змінена, можна навіть сказати, що не було б Голодомору 1932-1933 років.. Митрополит Андрей Шептицький і полковник Євген Коновалець це – дві найбільші персони ХХ століття, без яких не може існувати українська держава. Звісно, не відкидуючи постатей Симона Петлюри, Степана Бандери та інших визначних діячів. Однак їхній вклад та розуміння структури, організації – великий. Окрім наших трьох поетів: Тараса Шевченка, Лесі Українки та Івана Франка, існування без них було б немислимим.

Євген Коновалець був дуже цікавим, харизматичним лідером, який умів об’єднувати навколо себе людей. Для українців це – феноменально.

Фото: Радіо Свобода

А з іншого боку, якщо б Коновалець у 1917-1918 роках, під час Української революції, мав амбіції стати диктатором, то йому, можливо, це б вдалося. На жаль, він не мав надто потужної військової організації, яка б могла підставити йому плече. Протягом наступних 20 років він робив усе для того, аби утвердити ці кадри. Він своїм педагогічним хистом, терпеливістю та виваженістю зумів об’єднати і передати естафету наступникам. Важлива роль Коновальця полягає у тому, що він зумів виховати цілу плеяду талановитих діячів. Це і Бандера, і Донцов, і багато інших молодих радикалів.

День Героїв має стати ціннісним орієнтиром

– Який основний посил вшанування Дня Героїв?

– Це свято має стати ціннісним орієнтиром. Основний здобуток – пам’ять. Боротьба з історією, національною пам’яттю була важливим елементом будь-якої імперії. Ця імперія повинна була розчинити людину, забрати в неї пам’ять і вчинити рабом. Адже раб завжди говорить мовою свого господаря. Він ніколи не говорить своєю мовою.

Фото: Дрогобицька міськрада

Підриваючи авторитет і міф про національних героїв, це – ламання опору для будь-якої нації, яка готова цей опір чинити. Адже немає людей на яких можна орієнтуватися, немає тих, хто віддав за Батьківщину своє життя і не отримав за це нічого. Пригадуєте слова з відомої повстанської пісні «Йшли селом партизани»? Там є такий рядок: «А ти, славна Україно, не забудь за мене»? Вони не просили нагород чи інших матеріальних речей, а лише те, щоб їх пам’ятали. Люди, котрі загинули у визвольних змаганнях це, переважно, молодь. І Петлюра, і Коновалець – люди середнього віку, які щойно розпочинали будувати свою політичну кар’єру. Усі вони гинули від рук ворога, який ставив собі за мету не лише фізично знищити, а й дискредитувати, очорнити, показати їх бандитами. А в загальному підсумку, зобразити українців меншовартісними. Тобто щоб дискредитувати весь рух, вони били по його очільниках.

– Залишилося менше місяця, щоб петиція зібрала 25 тисяч підписів…

– Ми повинні зрозуміти, що це потрібно нашій українські армії, родичам тих, хто загинув за Україну. Це – пам’ять про тих, хто добровільно віддали життя за майбутнє української нації.

Скрін з відео: Перший Західний

Розмовляв Роман Шостак

Записала Олеся Когутич