Головне за день

Мовознавець, політикиня, докторка філологічних наук Ірина Фаріон вважає, що українці перебільшують із вживанням фемінітивів. Чому вона їх уникає, як ставиться до іншомовних слів та як радить реагувати на мовні помилки вимушених переселенців  – про це мовознавець розповіла в вечірньому  ефірі «Першого Західного».

– Ярина Капітан: Про фемінітиви. Ви як до них ставитесь? Це також момент нашої самоідентифікації?

Ірина Фаріон:  Я ставлюсь до них не так, як більшість суспільства. Ми перебільшуємо те, що перебільшувати не треба. Замість того, щоб повертати в мову ці форми, які були розстріляні і знищені в 1933 році, то ми всю свою увагу зосередили на фемінітивах. А насправді в правописі просто зазначено, що є суфікси: -ин, -иц, -к,  від яких можна творити фемінітиви. Крапка. Крім того, в проєкті правопису була приміточка, де було зауважено, що не від всіх агентивів, тобто, назв професій,  ми можемо утворити фемінітив. Коли правопис готували до друку, без погодження з членами правописної комісії, цю примітку вилучили. І почалась оця кампанія… Це називається: скажи дурневі молитись – він чоло розіб’є. Це не означає, що в нас цього не було. Історія мови це підтверджує, зокрема, рух упівський і оунівський, на зразок: член – членкиня цієї організації. Чи оця розкішна форма: продавець – продавчиня. Але коли з пані історика намагаються зробити історикиню, з математика – математикиню, то це в певної частини суспільства викликає спротив. Тому міра – це найкраще, що може бути.

– Пані Фаріон комфортніше бути докторкою чи доктором наук?

Однозначно, не докторкою. Так, як написано в мене в дипломі – доктор філологічних наук, професор.

– Мова є символом державності. Чому досі українці не розуміють значення цього?

Тому, що ми їм дозволили не розуміти. Не треба говорити про них. З людини, яка є безвідповідальна або не є належно інтелектуально розвинута, ніхто нічого не вимагає. Це так, як учень-двієчник.  Що від нього буде хотіти вчитель? Та поставить  йому «три» чи «два». Те саме, коли переді мною сидить студент, який є низького інтелектуального рівня, я не маю до нього особливих вимог. Але я вимагаю від тих студентів, яким Господь подарував розум. Тому суть не в тих людях, які не хочуть говорити українською мовою, живучи на нашій, святій, закривавленій українській землі. Суть у нас, що ми їм це дозволяємо.  Тобто, у питанні української мови має працювати тільки один контекст – соціальний ліфт. Так є у цілому світі.

І наші вимушені переселенці мали би це відчути. У Польщі що зробили відразу поляки?  Вони організували курси вивчення їхньої мови: мови Міцкевича, Словацього, Сенкевича. І наші діти і їхні батьки пішли вчити польську мову. Нещодавно слухала пані, яка приїхала з Маріуполя до Фінляндії. Жодної праці вона не може там отримати, навіть мити підлогу, якщо вона не буде знати фінської мови. Що зробила шановна пані? Шановна пані пішла на курси фінської мови. Так само нещодавно дружина Ердогана наголошувала на тому, що щойно до Туреччини почали вимушено приїздити українці – вони одразу видали підручник турецької мови для них. Освіта має бути державною мовою і ти не отримаєш праці , якщо не знатимеш мови – тоді питання мови відпаде моментально.

Це один контекст, державний. А є контекст публічний. Наприклад, хтось до вас підходить і запитує вас щось мовою ворога – ви: «Ніколи не чув такої мови. А звідки ви такі катапультувались? Ще раз, будь ласка». Все. Питання буде вирішене.  Але, якщо так себе буде поводити хоч би 40% українців. І не треба нарікати на когось. Треба запитати себе: що я для того зробив, щоб ситуація змінилась?

– Українізація має бути м‘якою і поступовою чи жорсткою?

Українізація має бути адекватною. І такою, щоб відповідала чинному законодавству. Чинний закон – далекий від досконалості. Але якщо би ми виконували те, що там написано, це вже був би якийсь поступ. Ось, наприклад, 16 липня набула чинності 27 стаття, якщо я не помилилась. Завдяки цій статті, всі інтерфейси або українською «взаємодійники» мали би бути українською мовою. Що ми маємо? Заходжу я в zoom – там пише англійською, російською, корейською…  Ми не виконуємо законів.

Крім того, в нас ще є певний спектр в суспільстві як, наприклад, журналісти «1+1», які розповідають, що в цьому законі дуже поганою є частина штрафів. Мовляв, треба забрати штрафи. Ну то заберіть цей закон – цей фіговий листок, тупу декларацію, яка нічого не розв’язує. Тобто, ми не навчились виконувати закони. Тому нам треба розуміти, що держава  – це передусім виконання законів. Коли ви приїжджаєте до Польщі  – ви одразу з’ясовуєте де і як ви себе маєте поводити. Ви не будете зі своїм статутом заходити в чужу країну, а навпаки – одразу прилаштуєтесь.

Мова вимушених переселенців

– Продовжуючи тему українізації, є дві категорії  – це ті, які не хочуть переходити на українську і ті, які хочуть перейти, але опинились в таких обставинах, які їм не дозволяють це зробити швидко. Чи є у нас терміни, які ми можемо дозволити цим людям для того, щоб вони перейшли на українську? Чи ми маємо чекати доти, доки їм буде комфортно навчитись?

Ні. Ми не маємо ні на що чекати. Ми вже чекаємо 30 років. Пригадуєте, в 2012 році я слушно запитала Миколи Азарова: «Ви – розумово відсталий чи політично упереджений? Чому ви не говорите українською мовою»?  В законі відтермінування немає. Там є відтермінування щодо штрафів. Їх відтермінували на 3 роки.

Той, хто хоче вивчити мову – він її вивчить за будь-яких умов. Той, хто не хоче – буде знаходити всілякі, як мої студенти кажуть, «відмази». Наприклад, нащадки того покоління емігрантів, які виїхали до Америки в 40-х роках – вони мали там можливості вивчити українську мову, коли там не було українських шкіл, лише недільні, суботні? Але вони знаходили умови і вчили. Тому до тих людей нема чого дослухатись.  Просто, якщо ця людина не опанувала державної мови, вона не рухається у своїй кар’єрі. Так є в цілому світі. Вона одразу опиняється на тому рівні, який вона обрала. Тому це жодною мірою не може бути ніяким поясненням .

– Дуже часто ми чуємо зараз, як люди, які приїхали на Львівщину, починають послуговуватись  українською, але їм роблять зауваження, починають критикувати за неправильну вимову.  Чи повинні ми цим людям дозволяти під час цього їхнього перехідного періоду робити помилки, не катуючи їх за це?

Це не катування, це зовсім інше. Тут – навпаки, цим людям треба сприяти з тих причин, що це не є публічні люди, чиновники, журналісти. Вони не впливають своїм мовленням на загал, вони «вчаться плавати».  Але якщо ми спочатку не будемо погано плавати, то ми не навчимося плавати добре. Тому таких людей треба, навпаки, максимально підтримати. І ніколи, це педагогічний прийом, не треба робити публічних зауважень. Якщо тобі ця людина – небайдужа, ти будеш до неї дуже делікатний і скажеш на вушко, якщо щось не так.

Але дивіться яка цікава ситуація. Якщо раніше суржик був перехідним етапом від української до московської, а це означає яничарство і відступництво, то тепер – навпаки. Тепер суржик є переходом від московської мови до української і до усвідомлення української мови як фундаменту держави. Тому зараз це треба максимально підтримати та створювати різні умови для того, щоб ці люди заходило в мову, як у воду. Я організувала в себе на одному з Youtube-каналів, освітній проєкт, який називається «Суботні вечори з культури мови». Це прямі трансляції, які тривають півтори години. 45 хвилин я читаю лекцію, і наступних 45 хвилин люди запитують.  Там географія – якнайширша.  Цей мій дар тим людям, моя служба.

– То може на час війни перші чотири літери  книжки «Антисуржик» прикрити?

Ні. Пам’ятати про «Антисуржик». Як казав Максим Рильський: «Носіть цензора в собі». Мову треба вчити все життя. Я також її погано знаю. Я також все своє життя вчуся. Ніяких комплексів. Кажу тим святим людям, які приїхали на Львівщину, що іноземну мову можна вивчити за 5-6 років. Чому?  Бо ми її вчимо як засіб комунікації.  Чому не можливо свою вивчити до кінця свого життя? Тому що вона є твоїм життям. А ти кожного дня відкриваєш для себе світ і кожен день складаєш іспит.

Я вам зізнаюсь. Я після виходу з Верховної Ради, коли повернулась в студентську аудиторію, реально вчила українську мову з власних підручників. Бо, коли приходиш на Комітет з питань освіти і кажеш, що закон треба «брати» за основу, а вони дивляться на тебе як на інопланетянина і розповідають, що закон  «приймають». А я їм кажу, що «приймають» пляшки та аналізи, то виникає когнітивний дисонанс. Тому ті люди не мають комплексувати. Просто мають почати говорити. Якщо є помилка – усміхаємось і допомагаємо. Ми – в одному човні.

Іншомовні слова

– Про слова іншомовного походження: «донатити»  – це слово, яке зараз дуже активно використовується. Як його замінити?

Донат – слово латинського походження. Навіть є власне ім’я – Донатус. І буквально воно означає «пожертва». І не треба нічого вигадувати, це абсолютний синонім.  Це те саме, що ви кажете «космос», а потім згадуєте нашою «Всесвіт». Або кажете «клумба» і згадуєте своє і кажете: «квітник». Це те саме, що ви кажете дурнувате слово «кейс» замість українського «випадок», «ситуація». Тому не треба пхати у цю форму «донати» замість «пожертви».

До речі, Олег Паска з управління освіти зініціював, щоби я уклала з певною групою людей словник англізмів. Я завершила вже цей процес і думаю, що до вересня вийде моя монографія, яка буде називатись: «Англізм і протианглізм:  100 історій світу». Якщо взяти 100 слів, які я проаналізувала, то там відсотків 40 – це грецизми і латинізми, а 60% – це питомі англізми. Там буде: «донат», «стартап», «кейс» … Але там не буде «адженди», хоча вона мене дуже дратує у виконанні Зеленського, але там будуть знакові слова: «коучі», «тютори».  Я вже мовчу про «тренінги» замість нашого розкішного «вишколи». Це ж та сама форма.  Я вважаю, це комплекси нації, які спершу лягали під московську мову і творила московсько-український суржик.  А тепер знайшли собі нового пана – англійські лексичні одиниці. І моє завдання: показати життя слова, багате життя слова. От, наприклад, слово кросворд – «хрестиківка» українською мовою. Що зробили українці, які жили в Америці  – вони моментально дали український відповідник і «завели» це слово «хрестиківка» в словник.

– Якби ви почули, як спілкується молоде покоління, яке займається інформаційними технологіями,  то ви б здивувались тому, наскільки багато нових слів вони вживають. Ви не боїтесь, що українська опиниться перед ризиком стати «мертвою» мовою?

Ні. Історія вчить зовсім протилежного. В нас вже було стільки складних ситуацій і народна мова завжди виявлялась сильнішою. Вона перемолола у своєму горнилі все і викинула на поверхню живе джерело діалектів.  І на основі діалектів, синтезу південно-західного говору і північного в горнилі козацьких воєн, народилось південно-східне наріччя, яким почали писати Котляревський і Тарас Григорович.

А мова універсалів: Виговського, Пилипа Орлика відійшла в історію, бо була дуже насичена чужими елементами: польськими, церковнослов’янськими, а вижила жива, народна. Тому це піна, яка злетить із часом. Бо зараз модна англійська. А за років 50 будемо  китайську всі вчити. А потім і арабська підтягнеться. Треба вчити різні мови, але пам’ятати треба, що дім твій, мама твоя – то українська мова.

Мода на українську мову

– А коли українська мова стане модною?

Це неправильно, аби вона ставала модною тому, що мова, земля, батьківщина, батьки, релігія належать до цінностних категорій.

– Не серед українців, а серед іноземців…

Це дуже просто. Це сформулював перший очільник парламенту, якого називають першим президентом, Михайло Грушевський. Він сказав легко і просто: «Вас будуть шанувати тоді, коли ви будете шанувати себе». Сила мови полягає не в багатстві лексики, не в унікальності синтаксису, фонетики, словотвору…  Сила мови в тому, як носії ставляться до цієї мови. Наведу приклад. Наш в идатний композитор, тоді він ще не був видатним композитором, поїхав вчитись до Ляйпцігу. Там йому сказали: «Не знаєш німецької мови – їдь вчитись на свою Полтавщину. Або прослухай курс німецької, щоб ти міг сприймати німецькою». Ну, звісно, він вибрав курс німецької мови. Приїхали англійці і їм сказали те саме, а вони: «Ні, категорично. Ви будете читати нам лекції англійською мовою»,  – і вони читали лекції англійською. Тому ми сьогодні залежимо від Бориса Джонсона і Джо Байдена тому, що це мова людей дуже високої гідності. Українці може частково вже відновили гідність, але вони ще не відновили гордості, що вони українці.

– Наскільки зараз є важливою боротьба за українську мову в південних областях України?

Вона визначальна.  І я тішуся, що очільник обласної адміністрації в Миколаєві  пан Кім заговорив українською мовою. А ще, знаєте, що мені приємно:  я роблю в своїх програмах титри англійською мовою, і мені зателефонувала пані з Миколаєва і сказала, що вона сама хоче це робити, хоче перекладати англійською мовою для того, щоб весь світ побачив силу української культури. Ось вам і південь. І ще один приклад. Наш історик Аркас, який був греко-українцем , але він розумів, що без української мови не буде української держави.

І найголовніше: чому ми втримались? Тому, що 300 років, а то й більше, за  відсутності держави, нашою державою була наша мова. І вона очолювала всі національно-визвольні процеси і тому зараз питання мови таке гостре. Мова на війні стала не просто засобом спілкування, це пароль. І краще не «паляниця», краще:  гробниця, дзвіниця, гроші, жінка. Вони не можуть вимовити напівм’яко шиплячі і вони не можуть вимовити гробниця, бо в них нема  «г». Стріляймо в них тими фонемами, яких вони не мають.  

Розмовляла Ярина Капітан