Старшина січових стрільців, медіамагнат Галичини ХХ століття – Іван Тиктор – народився 6 липня 1896 у містечку Красне на Львівщині у сім’ї рільника Микити Тиктора. 

***

Під час Першої світової війни добровільно записався до лав Українських Січових Стрільців. Там дослужився до офіцерського звання чотаря. Після падіння ЗУНРу він потрапив у концентраційний табір біля Ґданська. Батькові дивом вдалося визволити сина з полону.

Після повернення з полону продовжив навчання, обрав комерційну справу. Уже невдовзі він організував у рідному Красному кооператив, кредитну спілку, кравецькі курси та різноманітні гуртки.

Року 1921 на запрошення адвоката Степана Шухевича потрапив до виконавчого комітету кооперативного видавництва “Червона Калина”. Воно публікувало документи та спогади учасників визвольних змагань. Справа виявилася збитковою. 

Тоді Тиктор наважився на рішучий крок — він викупив видавництво. Він неабияк ризикував. Однак – запропонував читачам дещо виняткове.

Його перший проєкт — політично-господарський часопис “Новий Час”. Спочатку кількасторінкова газета виходила тричі на тиждень. Дуже скоро це вже був товстенький щоденник. “Новий Час” швидко здобув популярність і навіть перевершив наклад провідного часопису Галичини “Діло”.

Він намагався задовольнити вимоги читачів: для селян – тижневик “Народна Справа”, для дітей – журнал “Дзвіночок”, для любителів гумору — “Комар”, кого цікавили політичні процеси над молодими українцями — передплачував “Наш Прапор”. Ледь не кожна українська родина регулярно читала хоч одне Тикторове видання. 

1934 року засновник об’єднав їх у концерн “Українська Преса”.

Прибутки вкладав у нові проєкти. Разом зі своїм колишнім гімназійним учителем, істориком Іваном Крип’якевичем, реалізував серію із трьох книг: “Історія України”, “Історія українського війська”, “Історія української культури”. 

Останній номер “Нового Часу” вийшов 12 вересня 1939 року. Того дня Львів вже бомбардували німецькі літаки. Незабаром прийшли радянські “визволителі”. Концерн націоналізували. На його базі почали видавати газету “Вільна Україна”. Тиктор виїхав до окупованого нацистами Кракова.

Пізніше Іван із дружиною Марією та донькою Наталею опинилися в Австрії. Звідти емігрували до Канади. Родина у Красному отримала від них звістку лише у 1960 році.

Іванові так і не судилося ще раз побачити Батьківщину. Помер в Оттаві, похований там на місцевому цвинтарі. 

“Відомі львів’яни” на ПЕРШОМУ ЗАХІДНОМУ.