Народна вчителька, поетеса Марійка Підгірянка (справжнє ім’я Марія Ленерт) народилася 29 березня 1881 року у селі Білі Ослави Івано-Франківської області. Батько її був німцем за національністю, а мати – українка. Дідусь поетеси був священником, і саме він навчив онуку писати, читати українською та кількома іноземними мовами: польською, німецькою, чеською, французькою та ін.

Марія закінчила лише 2 класи школи – у багатодітній родині (а в сім’ї було шестеро дітей) не мали змогу вивчити усіх. Тому майбутня поетеса займалася самоосвітою і у 19 років екстерном склала іспити до вчительської семінарії Львова.

***

Віршувати Марія почала у тринадцять років. Тоді й обрала собі літературний псевдонім Марійка Підгірянка на знак любові до рідного прикарпатського краю. 

Перша збірка поезій «Відгуки душі» вийшла у 1908, коли поетесі сповнилося 27. Її вірші друкувалися здебільшого у місцевих журналах, хоча вона дуже багато і активно писала.

***

Марійка Підгірянка загалом 40 років пропрацювала вчителем у школах Галичини, Прикарпаття і Закарпаття. 

Вона запровадила багато нового у шкільному викладанні: ранкову і пообідню форми занять, тривалість уроку не більше 60 хвилин, які ділила на дві пів години – письмову й усну. Вона брала зошити учнів додому, перевіряла їх і виставляла оцінки, чого раніше ніхто не практикував. Також використовувала кольорову крейду, малюючи на дошці квіти, тварин, аби діти краще засвоювали і сприймали навчання, як цікаву гру. 

***

Широкого розголосу творчість поетеси набула вже у перші роки незалежності України, коли почали друкувати її книжки «Розповім вам казку, байку», «Гарний Мурко мій маленький», «Безкінечні казочки», «Краю мій, рідний», «Учись, маленький», «Мелодії дитинства», «Мати-страдниця»

Рядки з її віршів і досі заворожують милозвучністю: «Скочив зайчик в тернину і роздер кожушину, йде лисичку просити кожушину зашити» або «Скочив котик, сів на плотик, миє ротик і животик…».

***

Останні роки життя Марія з родиною мешкала у передмісті Львова, в селищі Рудно.

У травні 1963 року Марія Омелянівна відійшла у засвіти. Похована у Львові на Личаківському кладовищі.

“Відомі львів’яни” на ПЕРШОМУ ЗАХІДНОМУ.