Степан Ґжицький – український вчений, фундатор львівської школи біохіміків, педагог – народився 14 січня 1900 року у родині вчителя в селі Острівець, Теребовлянського району Тернопільщини.

Навчався у цісарсько королівській гімназії Франца Йосифа та на правничому факультеті Українського таємного університету у Тернополі. А у 1923–1929  в академії ветеринарної медицини у Львові. Після закінчення цього ВНЗ залишився в ньому працювати асистентом, кафедри лікарської хімії і загальної патології.

Два роки працював у Берліні в Інституті біохімії під керівництвом професора Карла Нойберґа. Повернувся до Львова і продовжував педагогічну й наукову діяльність. 

У 1940 році, вже за часів панування радянської влади, вища атестаційна комісія СРСР підтвердила його науковий ступінь доктора біологічних наук і звання професора кафедри біохімії. Окупаційній владі тоді дуже бракувало фахових вчених.

1951 року Ґжицький став членом – кореспондентом АН України. 

1960 року за ініціативи професора був створений український науково-дослідний інститут фізіології і біохімії, першим директором якого і став Степан Ґжицький.

Головним зацікавленням вченого був інсулін – гормон з яким пов’язані наукові відкриття професора та ціла наука. Ґжицький автор понад двохсот наукових праць. 

До останніх днів учений очолював кафедру біохімії Львівського зооветеринарного інституту й лабораторію обміну речовин Українського науково-дослідного інституту фізіології і біохімії сільськогосподарських тварин.

1991 року на фасаді будинку Львівської зооветеринарної академії було урочисто відкрито меморіальну таблицю академікові Ґжицькому. 

“Відомі львів’яни” на ПЕРШОМУ ЗАХІДНОМУ.