Головне за день

Вандалізм… назвати іншим словом плюндрування унікальних львівських мозаїк не доводиться. Львів’яни ще не забули скандал, пов’язаний зі знищенням мозаїки «Море і риби» на колишньому магазині «Океан», як дізналися про чергову мистецьку втрату – мозаїку «Інформаційний простір» художника Богдана Сойки. Митець створив її у 1981 році для інтер’єру будівлі «Союздрук» на вул. Володимира Великого, 2.

На думку Андрія Салюка, голови Львівського обласного осередку Українського товариства охорони пам’яток історії та культури ті, хто бездумно проявляє такий вандалізм мають бути належно покарані. Адже навіть після віднови об’єкт не стане оригіналом. Він назавжди залишиться реплікою…

Відеоверсія розмови – тут.

Вандали мають нести належне покарання

– У спільноті Ukrainian Modernism стверджують, що мозаїку Богдана Сойки знищили нові підприємці. Натомість представник власника написав, буцімто вона сама відпала, оскільки в приміщенні протікала стеля і було вогко. На вашу думку, хто винен у цій ситуації?

– У цьому вина обидвох сторін. Про третю скажу трохи пізніше. Безумовно, винен власник, котрий говорить, що мозаїка так «ідеально» відпала, що втрачена на 100%. Усі камінці цієї смальти викинуті на сміття. Тобто в один момент її просто не стало.

На превеликий жаль, мозаїка не мала належного захисту. Тож другою стороною, винною у цьому прецеденті є місцеві органи влади. Багато науковців, котрі досліджували мозаїки Львова, сформували список із 83 мозаїк. Вони зголосилися до міської влади про те, що потрібно зберегти ці пам’ятки. Але за фактом, після руйнування мозаїки «Море і риби» Володимира Патика на колишньому магазині «Океан» все закінчилося.

Але такий список не гарантує захист об’єктів. Що б мало бути окрім нього?.. Будь-який схожий об’єкт є об’єктом культурної спадщини. Статус пам’ятки він набуває у момент внесення до реєстру пам’яток. На кожну із цих пам’яток монументального мистецтва потрібно було зробити необхідну облікову документацію. На паспортизацію пам’яток виділяються кошти. Їх потрібно було скерувати на формування облікової документації та внести в обліковий реєстр. Після цього об’єкти були б дійсно під захистом.

А третьою стороною у цій ситуації є суспільство. Ми, як громада Львова, повинні домагатися належного ставлення і належного покарання для тих, хто проявляє такий вандалізм.  

Необхідно розділяти випадки, коли це сталося випадково і коли рішення про зруйнування приймалоться зумисне. Така ж ситуація була з мозаїкою «Море і риби». Нікого не покарали. Справді, прийняли рішення про відновлення композиції, але це вже – репліка, а не оригінальна пам’ятка.

– А чому композиція, відтворена за тими самими кресленнями, з того самого матеріалу (смальта) не має тієї мистецької цінності, що оригінал?

– Ми не завжди розуміємо, що таке пам’ятка культурної спадщини. Це – твір конкретного автора. До прикладу, зараз ми говоримо про дуже талановитого майстра мозаїки Богдана Сойку, котрий дуже прискіпливо ставився до своєї роботи. Він не просто брав маленькі камінці. Часом він дробив їх до пів сантиметра, аби передати лінію, колористику. Він максимально вкладав серце і душу.

Якщо ми зробимо феноменальний видрук «Джоконди», чи буде це пам’ятка?.. Пам’ятка це – той посередник, медіатор між нами і тим часом, тим творцем. Тобто ми говоримо, що милуємося майстерністю Леонардо да Вінчі чи Богдана Сойки. Зараз відтворюють багато світових пам’яток. Це – правильний шлях. Але це – не оригінал, це – копія.   

Знищена мозаїка Богдана Сойки не була об’єктом пропаганди

– На мозаїці Богдана Сойки було зображено жінок, навколо континенту. Одна із них тримає книгу із написом «Ленін». Чи так це насправді? І чи підпадає в такому випадку об’єкт під процес декомунізації?

– Якщо говоримо про архітектурний об’єкт, тоді збираються архітектори і оцінюють за якими характеристиками цей об’єкт може претендувати на статус пам’ятки. Так само із пам’ятками монументального мистецтва. Мистецтвознавці оцінюють мистецький рівень того чи іншого об’єкту. Тобто не можна огульно казати, що всю мозаїку потрібно прибрати. Ні. Давайте спочатку її оцінимо. Якщо це визначний об’єкт, тоді відносимо його до мистецьких пам’яток.

Щодо напису на книзі, то спершу потрібно зрозуміти, чим є закон про декомунізацію. Ми повинні ліквідувати всі об’єкти, що є об’єктами пропаганди. Маю сумнів, що мозаїка «Інформаційний простір» Богдана Сойки була об’єктом пропаганди. Зрештою, багато хто його навіть не помічав. Цей напис можна було виправити або прикрити. Особисто для мене цей об’єкт не є об’єктом пропаганди. В той час, аби об’єкт прийняли, він мусів десь це написати. Хоча, думаю, він хотів би написати «Україна».

– Чи можна зараз якось виправити ситуацію? Зокрема, Ігор Гавришкевич, представник Львівської обласної організації Національної спілки художників у соцмережах написав, що власники, разом зі спілкою, будуть відновлювати втрачену мозаїку.

– Я б розділив це питання на дві частини. По-перше, безумовно, має бути рішення про відновлення. А по-друге, винні мають бути покарані.

Окрім сумнозвісної мозаїки «Море і риби» був ще один прикрий випадок у Славську. Там, за ініціативи отця збили стінописи Модеста Сосенка та Юліана Буцманюка. Хто поніс покарання?..

У всіх трьох випадках це не була випадковість, а умисний злочин. Злочини повинні бути покарані. В який спосіб?.. Нехай це вирішують правоохоронні органи, прокуратура, слідчі органи. Відновлення і фінансування відновлення – лише частина покарання. Якщо ми будемо руйнувати, а потім відновлювати, то за якийсь час будемо не у Львові, а в копії Львова.

Три такі випадки – більш, ніж достатньо для того, щоб приймати кардинальні рішення щодо захисту культурної спадщини.     

Потрібно говорити про цінність нашої культурної спадщини

– Людина, котра купує об’єкт не завжди може усвідомлювати цінність таких творів. Хто має повідомити, що мистецький твір є пам’яткою національного значення і її не можна руйнувати?

– Справді, людина може бути фахівцем у своїй галузі, але не мати освіти з історії мистецтва і не розуміти, що ця мозаїка є цінною. Для того в нас є люди, котрі зберігають культурну спадщину і за це отримують заробітну плату. На рівні міста працює управління охорони історичного середовища, на рівні області – управління охорони культурної спадщини.

Окрім видачі дозволів, ми повинні доносити інформацію про цінність нашої спадщини як у місті Львові, на вулицях, так і всередині будівель, в інтер’єрі.

Переконаний, що в інтер’єрах помешкань, розташований на Площі Ринок і навколоринковому оточенні, втрачено малярство навіть доби Ренесансу. Зараз ці будинки тотально ремонтуються. Туди входять дизайнери, котрі збивають всі тиньки з малярством і роблять відкриту цеглу. Але Львів завжди був багатим містом. Ні один міщанин не дозволив собі, щоб у нього було непотиньковано в хаті. Більше того, стіни завжди прикрашалися малярством.   

– А якщо, скажімо, підприємець купує приміщення із такими пам’ятками, але вони йому заважають. Як потрібно вибудувати комунікацію із фахівцями, щоб ці твори зберегти?

– Цей процес має чітко вибудувану структуру, яка, щоправда, не працює. Якщо хтось купує для помешкання чи комерції об’єкт, що є пам’яткою, на момент «купівлі-продажу» у покупця є зобов’язання (це знають всі нотаріуси, ріелтори) – отримати дозвіл в управлінні охорони історичного середовища. У власника має бути охоронний договір в якому написано, що можна робити, а що ні.

Ми не захищені від вандалів з величезними коштами

– Що потрібно зробити на місцевому і законодавчому рівні, аби такі випадки більше не повторювалися?

– Маємо усвідомити, що охорона культурної спадщини це також питання національної безпеки держави. Ми повинні на державному рівні прийняти всі необхідні зміни і доповнення до чинного законодавства з охорони культурної спадщини. На жаль, у нас закон не є законом прямої дії, особливо щодо покарання. У нас особи, котрі займаються питання охорони культурної спадщини не захищені від свавілля багатьох вандалів з величезними коштами.

З іншого боку, ми повинні старатися, аби на посадах були особи, котрі вболівають і живуть охороною культурної спадщини, котрі мають щире прагнення зберігати ці пам’ятки.

Розмовляли Ярина Капітан, Віктор Біщук

Записала Олеся Когутич