Гамарджоба (у перекладі  – «вітаю»), діді мадлоба ( «дуже дякую»), алаверди… Про значення цього слова вам розкажуть при першому же застіллі. І гарантую: в цій країні ви не встигнете зголодніти. Наїдки манитимуть неповторним ароматом, а вино стиратиме втому від прогулянок. У Грузії вважають, що гість –  від Бога. Для того, хто переступив поріг кавказького дому, господар готовий небо прихилити. Таке враження, що він чекав вас 10 років. І увесь час старанно готувався. Саме за цим їдуть до Грузії – відчути себе бажаним гостем.

Джонді Табунідзе – екскурсовод

«Ласкаво просимо до Грузії».

Країну, яка має власний алфавіт, яка другою офіційно прийняла християнство ще у четвертому столітті (326р.), країну, де вино виготовляють не так, як у решті світу. І грузинський спосіб дозрівання цього п’янкого напою у квеврі –  спадщина ЮНЕСКО.

Джонді Табунідзе – екскурсовод

«Полював цар Вахтанг Гургасалі, полював він за допомогою яструба. І, як повідає легенда,  яструб у повітрі вхопив фазана і вони разом впали на землю. І коли їх знайшли, то з’ясувалося, що впали вони до гарячого джерела. Слово «Тбілі» означає «теплий». Грузинською мовою це означає – теплий. Тому через ці гарячі джерела місто й було названо Тбілісі».

«Теплий», приязний, щирий, душевний, привітний. Це ті слова, якими хочеться охарактеризувати Тбілісі, грузинську столицю та її мешканців. А ще душу, вже в Україні, зігріватимуть сотні фантастичних фотографій.

Саме з Тбілісі ви зможете привезти кадри середньовічних будинків та завулків, де поміщаються лише двоє.

Джонді Табунідзе – екскурсовод

«Ми перебуваємо у найдревнішій частині міста. Цими вулицями пересувалися крамарі та віслюки. Вони возили молоко, мацони та сир. Люди, які мешкали вище, з балконів спускали мотузками спеціальні кошики. Торговці клали туди банки з мацонами та кефіром і піднімали догори».

Тбілісі водночас місто і сучасної архітектури. Як ось цей пішохідний міст миру через ріку Куру або культурний центр у вигляді двох труб, який випробовує допитливість туристів.

Те, що ви у Грузії, вам не дадуть забути вуличні музиканти.

Важко встояти на місці. Хочеться одразу підняти руки  й собі виконати декілька танцювальних па. І навіть якщо це не додало рум’янцю на щічки, то душу і кров точно зігріє хамам. До грузинської бані жителі столиці ходять двічі на місяць мінімум. Це традиція.

У чому особливість сірководневих купалень? На своїй шкірі це відчули туристи з України

Людмила Рябець – туристка з України

«Неймовірно. Просто усі старі клітинки організму ліквідували. Неймовірні відчуття. Дуже мені сподобалося».

Перше побачення з Грузією приголомшило. Хочеться ще і ще занурюватися у цей колорит. А відчути його сповна можна лише на Кавказі. Звивисті дороги, вкриті сніговими шапками піки, смарагдові плеса озер, які заховалися біля підніжжя. Такі красиві, але водночас могутні і неприступні гори.

Навіть, коли автівка скребеться на вершину, грузини не втомлюються розповідати пасажирам про національні особливості.

Гіа Пітцепаурі – водій мікроавтобуса

«У нас є традиція, що гість – від великого Бога. Ми для нього все викладаємо, для себе –  завше менше».

А до тих, хто боїться на звивистій дорозі, жартують, що відразу гостинність і продемонструють.

Гіа Пітцепаурі – водій мікроавтобуса

«Ми із собою берем цей чудодійний напій «чачу». Чача дуже допомагає».

20 хвилин автомобільного слалому і ось він  – п’ятитисячник, шпиль Казбек.

Людмила Рябець – туристка з України

«Емоції зашкалювали, коли ми по ямах їхали і чуть не перевернулися в один бік. Ну, звичайно, пищали. Увесь наш дівочий колектив».

Катерина Бойчук – туристка з України

«Це надзвичайно. Їхати над прірвами…  на таких джипах. Це вражає. Дуже боялися, але впевнений вигляд нашого водія надихав. І він казав нам, що все буде добре». 

Мандрівники відчувають гірський вітер у своєму волоссі, насолоджуються краєвидами кавказького села, яке з висоти здається крихітним. А ще уявляють, як десь там, удалині, альпіністи долають по білому полотні останні метри до омріяної вершини. Гора Казбек  — любов з першого погляду для багатьох. Її хочеться бачити у різному освітленні й з усіх можливих ракурсів. Ось так шпиль вранці зустрічає сонце. Відчути дотик першого проміння раджу і вам. Спостерігаєте, як світло огортає Казбек. Ділите ці миті з найріднішими людьми. Загорнуті в коцик і з горнятком теплого какао. І як приємно у нашому швидкому світі нарешті нікуди не поспішати.

У Грузії сповідують християнство і дотримуються традицій. Це важливо. Оскільки за радянських часів цій країні насаджували атеїзм, а ще раніше – мусульманство. Відтак грузини дбають про свої  святині  і пишаються тим, що ще у четвертому столітті прийняли християнство.

Джонді Табунідзе – екскурсовод

«Монастир Хреста – це локаці, яку відвідує кожний турист, котрий мандрує Грузією. Без відвідин монастиря Хреста, ніхто Грузію не полишає».

Два-три літри вина на одну особу –  мінімум 6 годин застілля. А за цей час тамада скаже понад чверть сотні тостів. Виноробством у Грузії займається ледь не кожна родина.

Нодар і не згадає, яке він вже за ліком покоління виноробів. Але його прапрадід  ось на цих землях в Аджарії вирощував виноград.  Тепер він передає знання своїм трьом дітям та восьмом онукам.

Навіть під час інтерв’ю Нодар часу не гає. Доглядає за своїми саджанцями. У нього тут 23 види винограду. І з усіх можна робити вино. Каже, для рослин Аджарія – благодатний край. Адже взимку у горах багато снігу, а позначка термометра не опускається нижче 5 градусів морозу. Відтак виноград у безпеці.

Нодар Шервашідзе – винороб

«Понад 500 сортів винограду. У Грузії 99 відсотків – це винні виноградники. Бо наш виноград містить 18 процентів цукру. Це дає можливість робити якісне вино».

Винний дім, дегустація. Туристи з України вловлюють перші і другі нотки ароматного трунку. Сомельє наголошують, у Грузії вино виготовляють  не так, як у решті світу. І грузинський спосіб дозрівання цього п’янкого напою в квеврі, тобто глиняному глечику, який закопують у землю, –  нематеріальна спадщина ЮНЕСКО. Окрім дегустації, ще й екскурсія. У винному домі вам покажуть, як у давнину бадьористий напій діставали з квеврі. А потім на залишках винограду створювали ще більш бадьорий напій – чачу.  Щоб ви не пили в Грузії – вино, коньяк або ж чачу, настрій гарантований. Шефує на застіллі тамада, поруч музиканти.

Лобіо, чахохбілі, сациві, долма… Враження, що усе різноманіття меню перед вами. Такі грузини гостинні. І звичайно, куди ж без  хінкалі. Господарі навіть майстер-клас проведуть, як їх правильно їсти. Тільки руками і щоб жодної краплі не потрапило до тарілки.

Лея Папелашвілі – менеджер ресторану «HB Gudauri»

«Берем хінхалі, трішки надкусуємо. Усередині є сік і ми його висмоктуєм, а потім їмо. Усе це надзвичайно смачно».

На сніданок, обід та вечерю на грузинському столі завжди є хачапурі. Кажуть, тут сиру вдвічі більше, ніж борошна.

Ольга Вуйцик – туристка з України

«Те, що я пробувала в Україні, то він є за товщиною більший… Я не знаю, десь півсантиметра, але воно дуже пухкеньке і воно прямо тане у роті».

Десятки видів, та один особливий – аджарський. Коли дивишся на нього, вчувається шум хвиль. Човен із тіста, а посередині яйце  – мов світило. Це хачапурі – впізнаване на увесь світ. Візитівка Аджарії, землі якої обіймає море та пестить сонце.

40 хвилин посидимо й підемо – ця фраза не спрацює у Грузії. Застілля в цій кавказькій країні триває 5-6 годин мінімум. Усі страви треба спробувати, тамада повинен бачити дно вашого келиха після кожного тосту. А ще  – готуйтеся купатися у компліментах і подяках. Офіціант може для вас станцювати.

А  потім з’ясується, що за сусіднім столиком у ресторані сидять  талановиті музиканти. Така у Грузії традиція – артисти,  мов звичайні відвідувачі, які просто принесли з собою гітару.

Від моря до гір – рукою подати.  Це вдале поєднання Аджарії.  Щойно насолоджувалися бризом, 30 хвилин автомобілем і вже купаєтеся у водограї поміж стрімких схилів.

Юрій Бабаян – працівник департаменту туризму Аджарської автономної республіки

«Водограй найвищий в Аджарії. Висота 38 метрів. А приваблює не лише красою, але й тим, що тут можна купатися. Літом він зменшується. Вода тут дуже чиста».

Для шанувальників селфі – неповторні краєвиди. Для екстремалів – рафтинг, для тих, хто хоче відчути грузинську гостинність – зелений туризм.

Вузька переправа, дрібна бруківка. Туристи переходять мостом, до якого торкалися ніжки цариці Тамари. Таких, що були збудовані за її правління, тобто більш ніж 800 років тому, в Аджарії збереглося аж 28.

Юрій Бабаян – працівник департаменту туризму Аджарської автономної республіки

« Міст у вигляді арки з каменю – це унікальна конструкція. І це 12 століття. Будували їх тоді,  аби налагодити комунікацію. І потім дуже активно використовувалися. Досі збереглися,  і місцеві мешканці ними користуються».

Випили домашнього вина, насолодилися тишею,  а тепер гайда до курортного Батумі. Тут своєю екстравагантністю вражають сучасні п’ятизіркові готелі. Набережна Батумі… Так і хочеться кілометр за кілометром насолоджуватися морським краєвидом, а ще -обійматися біля скульптури любові.

Грузія обдарована Богом. І гість тут себе відчуває на сьомому небі. Це країна, де сир сантиметровими шарами додають до всього. Де після довгого застілля вам ще несуть хінкалі, лобіо і шашлик на десерт. Катання на джипах у горах, човнах у печерах,  баня-хамам, 7-кілометрова набережна в Батумі, ботанічний сад й дуже-дуже колоритні національні ресторани. Тут ви будете хвилюватися лише про одне: як усе продегустувати, а додому повернутися з такою ж ідеальною фігурою.

Усе це побачити та відчути легко. Три години польоту з Києва і ви – в сонячному Тбілісі. Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» виконує рейси  двічі на день, без винятків з понеділка по неділю.