Радіодиктант національної єдності: Христина Гоянюк про те, як написати його без помилок та дружбу з Жаком Шираком
- Понеділок, 08 січня 2024
Три роки тому вона була єдиною в Україні, хто написав радіодиктант без жодної помилки. 77-річна Христина Гоянюк зі Львова – рекордсменка з найбільшої кількості написаних Радіодиктантів національної єдності. Пише їх 23 роки поспіль.
Як Христині Гоянюк вдається вражати знаннями української мови; як саме вона тренує свою пам’ять? Про це – у програмі Головне за день на ТРК «Перший Західний».
Відеоверсія розмови – тут.
Батькові поради допомагають писати диктанти
– Пані Христино, що спонукає вас кожного року писати радіодиктанти?
– Перший я написала ще у 2000-му році, коли був живий мій батько. Він був викладачем української мови і літератури у Бориславі (родом з цього міста). Батько працював вчителем і директором школи. Тож перший Радіодиктант національної єдності ми з татом написали у Бориславі. Він завжди радив мені: «Слухай, як читає диктор, бо правильна пунктуація і поставлені розділові знаки є 90% вірно написаного диктанту». І я, згадуючи слова батька, завжди стараюся вловити найтонші нотки, тобто знаки пунктуації – де крапка, де двокрапка. Їх завжди чути у вправно продиктованому диктанті, не прочитаному, а саме продиктованому, як це і повинно бути.
– Що для вас є найважчим у написанні радіодиктанту?
– Я щороку ретельно готуюся: перечитую орфографічні словники, переглядаю книжки з правописом, правильним написанням підрядних, субпідрядних, складних речень.
– У вас, як у переможниці, мабуть є ціла колекція призів…
– Маю спеціальну велику папку, де зберігаю нагороди, які отримала за написання диктантів. Також маю книжки від Українського радіо, якими дуже дорожу. Мені приємно, що мене цінують.
Треную пам’ять розв’язуванням кросвордів
– Пані Христино, а хто ви за спеціальністю?
– Колись мій батько дуже хотів, щоб я, як він і мама, стала вчителем, але у мене не лежала душа до цієї професії. За освітою я – медик, лікар-бактеріолог.
– Але ви все ж знаходите час, аби готуватися до кожного радіодиктанту?
– Обов’язково. Зараз я уже пенсіонерка, тож маю більше часу, щоб приділяти увагу правопису, читати, цікавитися.
– У багатьох людей є помилка, яку вони часто допускають при написанні. Чи є у вас така?
– Часом не вловлюю кому або у складному реченні – крапку з комою чи двокрапку.
– Ви також є майстром спорту з кросвордного спорту. Чи є якісь спеціальні вправи, аби тренувати пам’ять?
– Спеціальні вправи це, власне, і є розв’язування кросвордів. Стараюся щодень розв’язувати їх певну кількість і так треную пам’ять.
З Жаком Шираком я листувалася 25 років
– Радіодиктант звів вас з цікавими людьми. Зокрема, ви потоваришували з акторкою Риммою Зюбіною. Як це сталося?
– Була шокована, що відома акторка знайшла час, аби зустрітися зі мною. Цей радіодиктант, який я єдина в Україні написала без жодної помилки читала пані Римма. Після того, як було оголошено його результати, десь у грудні, пролунав дзвінок і я почула голос Римми Зюбіної. Вона знайшла мене через журналістів. Так ми познайомилися і товаришуємо до сьогодні.
– У вашому житті є також історія знайомства з президентом Франції Жаком Шираком…
– Це дуже зворушлива і ніжна історія. З Жаком Шираком я листувалася 25 років, аж до самої його смерті. Познайомилася з ним у 1995 році. По телебаченні транслювалася інавгурація Жака Ширака, а ми на роботі дивилися її. Я тоді сказала, який гарний чоловік буде президентом, а наші лаборанти зреагували: «Христино Ярославівно, ви така комунікабельна – напишіть йому листа». Я й написала йому листа про Львів, про Україну, про себе і вислала книжку про наше місто англійською. Але адреси я не знала, тому написала: «Франція, Париж, президенту Жаку Шираку». Наді мною тоді ще сміялися. Десь через місяць приходить відповідь від президента Франції у якій йдеться, що він дуже зворушений моїм листом і дякує за увагу. Відповідь він підписав Бернадет (це його дружину так звали) і Жак Ширак. Так ми почали з ним листуватися і спілкувалися аж до серпня 2019 року. А 29 вересня він пішов з життя.
Коли його не стало, я написала співчуття. Довший час, десь більше місяця, не було відповіді і, нарешті, прийшов лист, проте адреса на ньому була не Ширака. Згодом з’ясувалося, що це написала його донька. Це був дуже теплий, зворушливий лист в якому вона подякувала за дружбу з її батьком, за моральну підтримку та повагу. Ось так закінчилася 25-річна історія мого листування з Шираком.
Розмовляв Віктор Біщук
Записала Наталка Сохан
