Аскольд Лозинський: Політика США ніколи не була проукраїнською


Аскольд Лозинський, відомий нью-йоркський адвокат, Президент Світового конгресу українців 1998-2008 років. Він до сьогодні водить до Федеральної адвокатури Південного і Східного Нью-Йорку. Крім того, Аскольд Лозинський є членом правління багатьох українсько-американських та світових українських організацій, а також професійних асоціацій США.

Російськомовний Київ

Ярослав Сватко, ведучий програми: Якою ви побачили Україну на День Незалежності?

Аскольд Лозинський: Зовсім інакшою і не з позитивної точки зору. Я приїхав з великими надіями на 30-річчя Незалежності України. Дуже засмутив Київ і не через імпрезу, вона була непогана, але президент Зеленський у своїй доповіді, перераховуючи важливі для України постаті, забув дуже важливі з них.

– Але ж він говорив не про становлення Незалежності, а – Відновлення і це дуже важливо. Майже «бандерівець»…

–  Було б ще краще, коли б він згадав Бандеру і Мазепу.

– Думаю, він цього не міг зробити, бо поруч сидів президент Польщі Єжи Дуда.

–  Дуда до Мазепи чи до Петлюри не думаю, що мав би зауваження.

Мене найбільше заскочило те, що Київ повернувся до 90-х років з мовою. Місто розмовляє російською мовою. За мною сиділи депутати та говорили російською. Я до них звернувся: «Панове, хоч в цей день говоріть державною мовою, адже ви державні службовці». Вони перепросили і перейшли на українську.

[media=2060]

Тому що верхній прошарок суспільства зайняли люди, яким, по правді кажучи, «какая разніца».

– Україні потрібний національний зміст. Українці, з якими я розмовляю, то є малороси, бо вони переходять на російську. Україна була закрита півтора року на карантин у своєму зросійщеному гетто – я це так розумію.

Коли приїхав до Львова, то перехрестився і дуже зрадів, що почув українську. Звичайно, львів’яни мають і свої вади, одна з них зарозумілість, але вони, принаймні, розмовляють українською. І це дуже позитивно. Львів – європейське місто, люди говорять різними мовами на ринку, але звертаються один до одного українською.

Львів і Київ, то як Європа і Азія. Україні треба працювати над цим.

[media=2061]

Політика США ніколи не була проукраїнською

– Я сприймав цей парад і виступ Зеленського як своєрідну дискусію з Путіним і парад це був аргумент для нього, особливо F-16. Наші вороги побачили, за скільки прилетіли літаки НАТО до Києва і що буде, якщо ворог піде на якісь необдумані кроки.

– Є дуже важливий аспект, Україна і її значення у світі. Я розмовляв з головою Єврейського світового товариства, то він казав, що євреям в Україні дуже добре живеться. Їх є більше ніж 40% в парламенті України, це більше ніж Конгресі та Сенаті США. І це дуже важливий аспект, тому що Україна стає важливою і для поляків, і для євреїв, і для інших національностей, які впливові у США.

[media=2058]

–  У США відбулась зміна адміністрації. Колишній президент країни Трамп, при всіх його заграваннях з Путіним, категорично був проти «Північного потоку». Прийшов Байден і зразу почалась інша політика…

– Політика США не змінна з 40-х років минулого століття. Дивіться, Афганістан є стратегічним партнером США зі всіма привілеями, які мають країни НАТО, але вони залишили цю країну напризволяще.

Не забувайте, що Джо Байден був сенатором 30 років і 8 років віцепрезидентом. Він один з авторів політики «умиротворення». І не забувайте також, що президент України не був жодного разу в «Білому домі» ні за Обами, ні за Трампа.

Українська громада Америки за останні роки тільки раз зустрічалась з президентом, і ним був Байден. Політика США ніколи не була проукраїнською.

[media=2063]

Нагадаю Буша-старшого, який казав з трибуни ВРУ – «забудьте про незалежність». Та й після референдуму 1991 року США визнала незалежність України лише після трьох тижнів, коли Горбачов проголосив, що немає СРСР.

Тому не шукайте друга в США, вона дуже опортуністична, пересічний американець є  примітивний у світовому баченні. Він знає світ від лише одного океану до другого.

Ми не можемо погодитись на те, що пропонує США, тобто статус «стратегічного партнера», як було в Афганістані.  Нам потрібен вступ в НАТО, це і буде нашим захистом. Я не вірю в «любов» американців. Я вірю лише в те, що їх примусять стати на захист України, а це лише членство в НАТО гарантує.

[media=2062]

«Я не вірю в «міжнародне право»

– У США 10 мільйонів поляків і «Український світовий конгрес» міг би домовитися про співпрацю з поляками.

– Так, в нас є коаліція світових національних конгресів і не тільки з поляками, а й з угорцями,  аби впливати на те, щоб Україну прийняли в НАТО. Політика – це мистецтво можливого. Маючи такого страшного сусіда як Росія, ми мусимо всякими способами себе захищати і мати стратегічних друзів.

– Ви думаєте, що можете спільно з цими громадами дотиснути український інтерес в Білому домі?

– Думаю, ми можемо робити дуже сильні старання. І це ми будемо робити в коаліції. Якщо Байдена дотиснуть виборці, то він дослухається.

– Є вже якісь напрацювання.

– Я не хочу хвалитися, але ми маємо понад 50 конгресменів, як лобіюють інтереси України. Є також  зв’язки з могутніми сенаторами.

«Північний потік» ми вже не стримаємо і це треба визнати. Політика – кон’юнктурна річ і вона змінюється.

[media=2064]

– Чи може європейське законодавство заблокувати з юридичної сторони «Північний потік»?

– Скажу вам як правник скажу таку єресь, я не вірю в «міжнародне право». Дивіться є тисячі справ проти Росії, є рішення ООН і вето РФ. Міжнародне право проявляється у всій красі.

«Я мушу писати нашу історію для англомовних читачів»

– Ви також займається громадською роботою: пишете статті та книжки.  Навіщо ви це робите?

– Фактично, я видав тільки минулого року три книжки. Одна в Харкові – «На рідних землях, або Пообіч океану», друга – у Львові «35 есеїв» і була розповсюджена серед студентів львівської та київської Політехінки та пішла в Острозьку Академію, а третю англійською мовою – в Києво-Могилянській академії. Чому англійською, бо я реагую і відповідаю на всі англомовні статті, які заперечують Голодомор, або применшують кількість жертв. І друга тема, яка є дуже несправедлива, це історія України, яка писана не нами і не нашою мовою. Тому я мушу писати нашу історію для англомовних читачів.

Окрім того я опоную тим виданням, де спотворена українська історія на догоду іншим державам. Я, як юрист розкриваю, хто заплатив за видання цієї книжки і який тут суб’єктивний інтерес. Книжки я видаю своїм коштом.

[media=2065]

– І англомовні книжки ваші потрапляють до англомовного читача?

– Дуже часто. Я йду на відкриті дискусії з тими, кому опоную. Україна має себе захищати у цьому питанні.

Андрій Вихопень, за матерілами програми «Українці у світі» на «Першому Західному»

 

 


Новини