Головне за день

«Лікарі, як і всі ми, не були готові зіштовхнутися з повномасштабною війною, з бойовими травмами, з таким навантаженням. Але у них не було вибору, бо перші пацієнти почали надходити у перші ж дні.»

Чому це були не просто пацієнти, і як працюють у таких умовах – розповів завідувач хірургічного відділення львівської лікарні Віталій Колодій, повідомляє Міністерство охорони здоров’я України.

«Ми чули про такі поранення, але ніколи не бачили їх наживо. З конференцій, книжок, розповідей іноземних колег – знали, але не зіштовхувались. Навіть враховуючи те, що у нас спеціалізоване відділення політравми і часто привозять людей після тяжких ДТП. Це не порівняти з бойовими пораненнями, з якими почали надходити після 24-го лютого. За ці пів року ми зробили вдвічі більше операцій, ніж за весь минулий рік.

Війну ми побачили з першими пацієнтами евакуаційних потягів. Вже в березні людям вдалося вирватися з підвалів, окупації. Дуже багато було з Київської області: Бучі, Гостомеля, Ірпеня. Окупанти розстрілювали їхні машини під час спроб виїхати, а тих, хто вижив – привозили до нас.

Наше відділення – єдине у Львові, що спеціалізується на травмах кисті. Тож такі поранення приймали тільки ми. Було, що одна за одною швидкі за годину доставили нам до 50 пацієнтів з евакуаційного потяга. І це були не звичайні пацієнти, які приїжджали з домівки у Львові з пакетиком речей. У цих людей із собою були всі речі, які вони встигли забрати, тікаючи. Все життя у них було з собою у цих валізах. Доводилось буквально розселяти людей по палатах.

Тоді привезли молоду маму двох дітей. Вона намагалася евакуюватися з Ірпеня, коли на трасі Київ–Житомир їхню машину розстріляли. Всі загинули, вижили тільки вона з дитиною. Пощастило, що батько з їхньою другою дитиною їхав іншою автівкою. Жінці розтрощило кисть, складне вогнепальне поранення. На щастя, нам вдалося зберегти її руку. Навіть частину кисті, наскільки це було можливо. Вона лишилась функціональною. Ця історія – зі щасливим кінцем.

Як і історія пацієнта з Краматорська. Чоловік мав сідати на евакуаційний потяг, але пішов за цигарками у кіоск. Ракета «забрала» у нього руку. Та ми зв’язались із закордонними колегами і змогли безкоштовно включити його в програму біонічного протезування. Такі протези коштують близько 200 тисяч євро та майже повністю відновлюють функцію руки. Тож він скоро матиме нову.

Але багато і трагічних історій. Це молоді хлопці 20-22 років без кінцівок. Пацієнт, який переніс 10 операцій поспіль. Масові надходження поранених після ракетних обстрілів у Львівській області. Відділення тоді заповнилось миттєво, а частина лікарів виїхала до постраждалих просто на місце подій – хірурги, анестезіологи. Допомагали тим, кого не могли транспортувати у лікарню. Було важко.

За ці пів року наше відділення провело близько 2 000 операцій. Це вдвічі більше, ніж за весь минулий рік. Це 300 пацієнтів на місяць. Відсутність вихідних і свят. Готовність працювати цілодобово. Але ми готові. Нехай ми здобули досвід, якого не прагнули, та робимо все можливе, щоб якомога більше людей виписувались від нас зі щасливими фіналами своїх історій.»