«Ми відійшли від обмежень, в яких існують академічні історики» – Анна та Андрій Шиманські про книгу «501 факт, який треба знати з… історії України»
- П'ятниця, 16 лютого 2024
У Харкові вийшла друком книга «501 факт, який треба знати з… історії України», «Видавництва Старого Лева». У ній зібрано військові, політичні, пізнавальні факти, тісно переплетені з відомостями про культуру та побут звичайних українців.
Це не академічний погляд на попередні часи, а легка для сприйняття подача тих важливих відомостей, які повинен знати кожен українець. Про це у програмі Головне за день на ТРК «Перший Західний» розповіли її автори, історики Анна та Андрій Шиманські.
Відеоверсія розмови – тут.
– Чому у назві книги «501 факт, який треба знати з… історії України» використано три крапки?
– Анна Шиманська: Річ у тім, що це – серійне видання. Книга є продовженням проєкту «Видавництва Старого Лева». Вони вже мали у своєму пакеті серію книг із такою назвою. Тобто «501 факт, який треба знати з…» певної науки. Це – міжнародне видання англійською мовою. Львівське видавництво придбало права на видання цих книг. Одна із них стосувалася географії, інша – історії.
Ми з Андрієм працювали над науковим редагуванням книги з історії. У процесі роботи виникла ідея зробити книгу в такому ж форматі, але саме про історію України. Ми запитали дозволу у правовласників на створення такої книги. В результаті світ побачило ілюстроване видання з великою кількістю фактів, що підходить для широкого кола читачів.
– Книга містить одинадцять розділів. Які періоди вони охоплюють?
– Андрій Шиманський: Періоди визначила сама історія. Це: Найдавніші часи; Княжа доба; Сейми та унії; Козацька доба; Гетьманщина; У складі імперії; Ера парових машин; У вирі світових воєн; Україна в СРСР, Незалежність України та теперішній час.
Глобальні історії переплелися з історіями звичайних людей
– Які факти у вашій книзі є принципово новими, яких немає в інших посібниках, підручниках та монографіях?
– Анна Шиманська: У цій книзі намагалися подати не класичну історію, яку ми звикли бачити у підручниках. Спробували зосередитися на глобальних політичних чи військових фактах, донизавши до них дотичні, що розповідають про звичайне життя звичайних людей. Там є багато історій про повсякдення, традиції, кухню українців.
Звісно, якщо це все шукати у різних джерелах, то можна знайти. Але систематизувати їх і зібрати під однією обкладинкою, мені видається добрим задумом.
Великий акцент робиться на історії Кримського ханства та Криму. Оскільки Крим це – частина України, там є історії з Криму і про контакти Криму з іншими частинами світу.
Щодо знахідок, то для мене показовим є факт про те, що на початку XX ст. у Криму почав виходити перший мусульманський журнал для жінок. В інших країнах мусульманського світу такого не було.
– Андрій Шиманський: Ще один маловідомий факт стосується найдавнішого періоду, доби бронзи. За час повномасштабного вторгнення ми часто згадуємо місто Бахмут. У часи бронзи фортеця Бахмут відігравала феноменальну роль для Причорномор’я, Приазов’я, Кавказу. Там були великі родовища міді. Ці найдавніші металурги виробляли таку кількість бронзи, що забезпечували весь названий регіон. Але був ще один давній важливий металургійний центр, що відчував конкуренцію з боку приазовських металургів. Він розташовувався на Уралі. Ми не знаємо цього напевне, але, скоріш за все, було певне об’єднання між тими металургами, котрі жили у Приазов’ї з тими, які жили на Уралі.
– У книзі є ще один цікавий факт про те, що трипільська культура зароджувалася між східними Карпатами і Дністром. Тобто йдеться про територію Галичини. Хоча в усіх відомих джерелах згадується Дніпро. Чому така розбіжність?
– Андрій Шиманський: Річ у тім, що трипільська культура це – 1000 років. За цей період вона змінювала свій ареал. До того ж ми не говоримо лише про Карпати на території України, а й на території Румунії. І ми говоримо про трипілля Кукутень. Більша частина трипільської культури Кукутень охоплювала територію Румунії, теперішньої Молдови і чималу частину України.
Історія України розпочалася від Київської Русі
– Коли, на вашу думку, розпочалася історія України?
– Андрій Шиманський: Погоджуюся з нашим великим істориком Михайлом Грушевським, що варто розпочинати з часів Київської Русі, давньої Русі, землі руської. Це було повноцінне державне утворення, що залишило після себе джерела. Це – важливо для істориків. Бо коли їх немає або вони лише іноземні, то можемо лише додумувати. Але тут маємо свої джерела.
Ми змінювалися 1000 років і будемо змінюватися у наступні 1000 років. І якою буде Україна через цей час, ніхто не може спрогнозувати.
– Анна Шиманська: Цілком погоджуюся, що початок слід вести від Київської Русі, яка мала ознаки держави: територію, законодавство. Вона існувала і на правовому рівні, якщо пригадати зведений кодекс законів «Руська правда».
Не могли оминути події останніх двох років
– Ви почали працювати над книгою у 2020 році. Як повномасштабна війна вплинула на написання?
– Анна Шиманська: Коли розпочалася повномасштабна війна, у нас вже було 70-75% тексту. Первинно вона мала бути трохи іншою. Ми створили схему в якій розписали, скільки фактів має містити кожен період. Але коли розпочалася повномасштабна війна, не могли оминути події останніх двох років.
– Як ви обирали факти з історії України за час повномасштабної російсько-української війни?
– Андрій Шиманський: Історикам важко оцінювати теперішні події. Між нами досі триває дискусія: «Що таке історія?». Чи не повинно пройти 20-30 років, коли події стають минулим? Ми вирішили піти іншим шляхом і розповісти про ті події, які бачили і переживали наші читачі.
Брали знакові, резонансні, подекуди медійні факти. З моменту виходу книги минуло кілька місяців. За цей період з’явилося ще кілька десятків фактів.
– Анна Шиманська: Останній факт, поданий у книзі – підрив Каховської ГЕС. Звісно, якби ми зараз редагували книгу, то додали б ще чимало інших. Зараз виникає ще одна проблема, як серед сотень подій, які відбуваються щодня, виокремити ті, які варто включити до книги.
Світ вже побачив, що російський режим – злочинний
– Один мій знайомий історик впевнений, доки англосакси не визнають, що помилилися у Другій світовій війні і дозволили режиму Сталіна, більшовизму зарахувати себе до переможців та диктувати світовий порядок, у послідовників Сталіна завжди буде підстава буцімто боротися з нацизмом. Якою є ваша думка з цього приводу?
– Андрій Шиманський: Акцентую на двох моментах: де-факто і де-юре. Де-юре не відбулося засудження, оскільки не було процесу Нюрнберг-2 над комунізмом. Світове співтовариство не засудило комуністичний режим. Але де-факто, на сьогоднішній день, представники західних владних кіл розуміють, що це – злочинний режим.
– Анна Шиманська: До того ж світ визнає Голодомор в Україні геноцидом українського народу. І хоч не було одного глобального судового процесу над представниками, верхівкою та урядом, але є невеликі точкові рішення, з допомогою яких Захід демонструє, що Радянський Союз, а нині Росія це – агресор.
– Ви належите до сміливих істориків чи обережних?
– Андрій Шиманський: У книзі ми відійшли від тих обмежень, в яких існують академічні історики. Намагалися пояснювати історію так, як пояснюємо її для своїх дітей і друзів.
– Чи є ваша книга у бібліотеках?
– Книга, у кількості 1000 примірників, точно є в більшості бібліотек України. Це стало можливим завдяки Українському інституту книги.
Розмовляв Роман Шостак
Записала Олеся Когутич
