Головне за день

Дерев’яні яворівські іграшки у ці дні може побачити увесь світ, адже вони прикрашають одну з ялинок на площі Святого Петра у Ватикані. Там виставлено різдвяні роботи з понад 20 країн і серед них унікальна шопка-вертеп із Яворівщини, виготовлена майстрами Остапом Сойкою та Оксаною Когут. Якою є ситуація зі збереженням і розвитком цього давнього промислу в Україні, чи багато майстрів займаються ним та де ще є схожі забавкові традиції – у програмі Головне за день на ТРК «Перший Західний» майстриня Оксана Когут.

Відеоверсія розмови – тут.

– Оглядаючи фото яворівських іграшок, складається враження, що вона подорожує Європою. У яких ще країнах її можна побачити?

– У дуже багатьох. Навіть, коли почалася війна, то було багато дзвінків з різних країн: з Австралії, Італії, Америки, Канади – люди купували іграшки і прикрашали ними свої ялинки до Різдва, щоб бути солідарними з нами. Рада, що усе, що ми створили з Остапом стало дуже популярним, ті роботи, якими прикрашають ялинки за кордоном, виготовляються відповідно до давньої традиції. Вперше яворівська іграшка побувала у Ватикані у 2011 році.

– Скажіть, а скільки часу тривала робота над шопкою-вертепом, яка зараз прикрасила ялинку на площі святого Петра?

– Цю шопку ми з Остапом зробили вже давно, десь 8 років тому, але вперше демонструємо її якраз у Ватикані. Робота була досить тривалою, бо там є скриня з вбудованим механізмом, який обертає фігурки, зірку, Ангелів. Певна кількість часу пішла на виготовлення самої шопки-будиночка. Крім цього ми ще виготовили іграшки, щоб прикрасити ялинку.

Для збереження і розвитку цієї традиції потрібен центр-музей

– Щоб зберегти цю традицію, яворівську іграшку торік внесли до національного переліку нематеріальної культурної спадщини і тоді йшлося і про створення Центру яворівської іграшки. Яка його доля?

– Поки що цю ідею не вдалося реалізувати, але гадаю те, що наш вертеп зараз демонструється у Ватикані приверне більше до неї увагу. Тож обласна адміністрація чи міська рада, та й, взагалі, люди, які мають можливість нам допомогти, посприяють нам у цьому. У цьому є нагальна потреба. Майстрів, які займаються цим ремеслом немає, бо ремесло це непросте, дуже витратне і для того, щоб привертати увагу до цієї іграшки більше – потрібно створити центр-музей. Тут ми зможемо показати цю іграшку, запросити гостей.

Дуже сподіваюся, що нам допоможуть у цьому. Бо приміщення, яке ми в Івано-Франково ще у 2020 році взяли в оренду досить велике, але там досі нічого немає. На жаль, з нашої організації загинули на війні хлопці, і я, фактично, зараз залишилася сама і шукаю людей, які хотіли б долучитися до такої роботи. Звісно, я готую проєкт і хочу взяти участь у конкурсі Українського культурного фонду. Робитиму все, аби цей музей запрацював.

Прикро, що в Україні ця іграшка не користується попитом

– Ви раніше розповідали, що на початку 20 століття яворівську іграшку виготовляли 96 родин. А як з цим зараз?

– Не знаю більше майстрів, які займалися б цією традицією. Дуже люблю цю роботу і присвятила їй вже 15 років. Їжджу по фестивалі, ярмарки, було зроблено вже багато виставок. Тобто, чогось ми вже досягли. Прикро, що в Україні ця іграшка не користується попитом, як закордоном, де старші люди з захопленням кажуть «о, це іграшка нашого дитинства».

Останнім часом Музей архітектури і побуту у Львові почав проводити роботу з народним ремеслами – запрошують гурти, майстрів. Сподіваюся, що вони й надалі продовжать такі дійства. Бо зараз це практично єдине місце, куди майстри можуть приїхати і показати свої роботи.

Важливо виховати ще майстрів, аби ця традиція збереглася

– А як з попитом на самі дитячі забавки і ялинкові прикраси?

– Багато замовлень на Різдво – це звізди для коляди, ялинкові прикраси, наші авторські роботи. Але, на жаль, з традиційною іграшкою справа трошки гірша, практично не йдуть. Її рідко замовляють. Звісно, що якусь колекцію я завжди виготовляю, бо під час поїздкок стараюся її презентувати. Надзвичайно важливо виховати ще майстрів, щоб комусь передати цей досвід, аби ця традиція збереглася. Однак ми вже ніколи не зможемо його відновити, як це було на початку ХХ століття.

– Це сумно. А в яких ще державах виготовляються схожі дерев’яні іграшки, де вони є частиною їхньої традиції і культури?

– Така традиція існує ще в Хорватії – це два потужні осередки, які паралельно працюють там. Хорвати мають, що показати, бо вже давно цей промисел у них під охороною ЮНЕСКО. Там багато робиться для того, щоб майстри розвивалися. Ми ж такого не маємо, звісно ж, самим важко рухати цю справу.

Яворівський район багатий на ремесла, але мало досліджений

– Чи має ще Яворівщина подібні самобутні традиції?

– Яворівський район загалом дуже цікавий і багатий на ремесла, але мало досліджений. Тому це також є важлива робота для науковців, щоб його дослідити. Ми тільки знаємо, що перші згадки про яворівську іграшку походять з ХVII століття і вже тоді існував досить розвинутий промисел. Для поширення цього ремесла, завдяки клопотанням родини Шептицьких, було засновано «Забавкарську школу». Але вона мало працювала, бо прийшла Перша- та Друга світові війни.

Позитивний результат для яворівської іграшки буде лише тоді, коли створять умови для її збереження і подальшого розвитку.

Розмовляли Віктор Біщук, Ярина Капітан

Записала Наталка Сохан