Один із найвидатніших лікарів Львова міжвоєнного часу, народний лікар – Мар’ян Панчишин народився 6 вересня 1882 року у родині львівського візника. Тож батько грошей для навчання сина не мав.

Однак тоді у Львові вже діяла добре відпрацьована система грантів приватних фундацій для незаможної, але талановитої молоді. І здібний юнак здобув освіту коштом заможних львівських міщан. У перших роках ХХ століття Мар’ян навчався на медичному факультеті Львівського університету.

Мав приватний медкабінет, був в українському лікарському товаристві та в НТШ (Наукового товариства Шевченка). Два роки був ректором українського таємного університету.

Після ліквідації університету зосереджується на роботі у своїй приватній приймальні.

До його медкабінету люди їхали кіньми за сотні кілометрів, а іноді чекали своєї черги кілька днів. Тому й не дивно, що одну із зупинок на вулиці Личаківській неподалік приймальні лікаря так і оголошували «Доктор Панчишин».

Наприкінці 30-х років ХХ століття приєднався до ініціативи Євгена Озаркевича та митрополита Андрея щодо “Народної лічниці”. Працював у відділі внутрішніх хвороб цієї установи, який обладнав і утримував власним коштом. Пізніше Панчишин очолив перший у Львові протитуберкульозний диспансер.

Панчишин був особистим лікарем Андрея Шептицького.

9 жовтня 1943 року Мар’ян Панчишин помер. Поховали на Личаківському кладовищі.

У будинку, що на вулиці Кармелюка, 3, де він мешкав останні роки життя, сьогодні діє Музей галицької медицини імені Мар’яна Панчишина.

Біля головного входу до львівської обласної лікарні професору встановлено пам’ятник.  

Ще за життя його називали “народним лікарем” і вважали ледь не чудотворцем. 

“Відомі львів’яни” на ПЕРШОМУ ЗАХІДНОМУ.