Головне за день

Із перших днів повномасштабного вторгнення влада Львівщини, громади та бізнес об’єднали свої зусилля. Львівська область стала хабом для сотень тисяч внутрішньо переміщених людей, релокованого бізнесу і мільйонів тонн гуманітарного вантажу.

Як область зреагувала на виклики повномасштабної війни, що у цій боротьбі було найважчим, наскільки швидкими і правильним були прийняті рішення?

Про це говоримо із Максимом Козицьким, головою Львівської ОВА у програмі «Головне за день» на ТРК «Перший Західний».

Відеозапис розмови – тут.

– Повертаючись до подій річної давності, як ви сприйняли новину про повномасштабне вторгнення?

– У нас в телефоні є група з Офісом Президента. Із повідомлень у цій групі дізнався, що почалася атака на Київ.

Хоч таку інформацію отримував ще напередодні, не повірив. У цей день і мій батько, і брат перебували в Києві. Я їм не передзвонив і нічого не сказав, бо не вірив, що таке може відбутися. А зранку дуже про це пошкодував.

Російського десанту в Бродах не було

– У перші дні з’являлося чимало суперечливої інформації, зокрема про висадку російського десанту у Бродах. Як вам вдалося налагодити комунікацію з населенням, представниками ЗМІ та колегами, які наввипередки повідомляли про ті чи інші події?

– Завжди готовий говорити правду. Ніколи не поспішаю повідомляти те, чого не знаю.

Комунікація завжди є складною. Адже інколи люди очікують на відповідь, яку вони хочуть почути. Тому потрібно постійно шукати контакт і вибудовувати комунікацію на вірі і довірі.

На початку повномасштабної війни, мабуть, відчувався брак довіри: одне до одного, між людьми та владою. Поступово ця довіра зростає. Тому питання комунікації це також і питання довіри.

– Тож чи була ця висадка російського десанту в Бродах?..

– Ні. Це була абсолютно неперевірена інформація. Жодного десанту в Бродах не було.

Без об’єднання не досягнемо перемоги

– У перші дні і ви, і чимало працівників Львівської ОВА зверталися до громадян та представників бізнесу. Просили підприємців робити «їжаки» чи в інший спосіб допомагати фронту. Як вдавалося гуртувати бізнес?

– Для нас першим важким періодом був COVID. Пам’ятаємо недовіру до влади і події навколо Винниківського госпіталю… коли суспільство не хотіло зустрічати українців, які там мали проходити лікування. Я щиро вірю, що в Україні більше ніколи не повторяться Санжари, а у Львівській області – те, що ми побачили у Винниківському госпіталі.

Тоді питання довіри, порозуміння одне з одним були вкрай складними. Це був перший урок встановлення комунікації між людьми та бізнесом.

Коли розпочалася повномасштабна війна, ми вже знали як комунікувати. Суспільство змінилося. Люди об’єдналися навколо спільних цілей! Вони розуміли, що допомагають своєму ближньому.

Комунікувати з людьми стало легше. Вони розуміли, що без об’єднання, спільної позиції – не досягнемо перемоги.

Я бачив людей, котрі самі приходили та говорили, у чому можуть бути корисними. Хтось пропонував їжу, хтось – нічліг і транспортні послуги для приїжджих… Коли чогось було забагато, нам доводилося говорити «Стоп!». Ми дякували кожному. Адже ці люди зробили набагато більше, ніж могла державна інституція в цей момент.

З іншого боку, хочеться, щоб люди об’єднуватися не лише проти ворога, а й заради спільного блага. І вірили, що державні інституції для того, щоб допомагати їм мати державу.

Наші енергетики відновлювали електропостачання на Херсонщині

– Зокрема, мешканці області об’єднувалися й тоді, коли потрібно було прийняти велику кількість внутрішньо переміщених осіб?..

– Якби мене хтось до війни запитав, чи можна приготувати в області за пів року 5,5 мільйонів гарячих страв; чи може область за перші два місяці повномасштабної війни перепустити через себе 2 мільйони людей, які перетинали кордон: обігріти їх, нагодувати, забезпечити засобами гігієни; чи можна прийняти 600 тисяч переселенців із населенням області 2,6 мільйони осіб?.. Якби мене тоді хтось про це запитав, я б сказав, що це важко або й неможливо.

Лише спільна позиція, активний волонтерський рух і об’єднання навколо спільних позицій дало нам можливість зреалізувати усі ці процеси.

Нашим завдання було скеровувати людей, об’єднувати їх і говорити, що потрібно робити. Далі вони вже діяли самі.

– А коли ворог змінив тактику і почав бити по енергетичній інфраструктурі?.. Це – новий виклик, який потребував нової тактики…

– Найважчим був процес комунікації. Адже коли ворог б’є по критичній інфраструктурі, частково пропадає тепло і вода. Наше завдання – зорієнтувати працівників енергетичних структур і надати їм можливість швидко здійснювати ті чи інші рішення.

Згодом один із керівників сказав, їх в інституті вчили, що так робити не можна… Але «можна чи не можна» це – питання відповідальності і моменту. Якщо ти втрачаєш момент, хтось бере на себе відповідальність і каже: «Робіть». Тому багато речей вдавалося робити завдяки розумінню, що людям потрібно дати світло та відновити водопостачання.

– До слова, журналісти «Першого Західного» провели день з енергетиками і не зі слів знають, наскільки це важка і відповідальна робота…

– Наші енергетики намагалися відновити все у Львівській області. Але в той самий час наші бригади відновлювали електропостачання на Херсонщині.

1 млрд гривень із бюджетів місцевих громад – для військових

– А як область і громадяни, котрі залишалися в тилу впродовж року допомагали військовим, які захищають нас на фронті?

– Треба віддати належне керівникам територіальних громад. Львівщина за минулий рік, відповідно до коштів місцевих бюджетів, надала військовим частинам майже на 1 млрд гривень у кредитній або безповоротній формі. Відтак подякувати кожній громаді. Спочатку ми говорили, що «у вас перевиконання, поможіть нашим хлопцям». Але з часом це стало об’єднуючим фактором. Я гордий за керівників громад, які разом з людьми зібрали майже 1 млрд гривень на допомогу військовим. Адже вони розуміють, що це – наші хлопці.

– Чи можете пригадати моменти, коли вам було найважче, найкритичніше і найкумедніше?

– Найважчі моменти – це у перші два дні, коли чекав вказівок з Києва, і в той же час доводилося самому приймати рішення. Адже з тим напливом проблем було важко навіть встигнути доповісти. Тобто питання потрібно було вирішувати на місці і негайно. Найкумедніших не можу згадати…

Розмовляли Ярина Капітан, Стас Гордієнко

Записала Олеся Когутич